Я вже 8 місяців в Італії працюю, радію дуже, що роботу знайшла і маю житло. З цим мені, щиро кажучи, дуже пощастило.

Я відразу стала працювати в сеньйори, доглядати за нею.

У неї чималенький будинок, діти з нею не живуть, приїжджають зрідка, вони далеко живуть, та й не мають потреби. Діти моєї сеньйори вважають, що я за мамою доглядаю, вони платять мені, тому все й без них має владнатися добре.

Я тут гроші заробляю непогані. Звісно, що хтось отримує і більше тисячі євро, виконуючи ту саму роботу, що й я.

Та мені дуже з сеньйорою пощастило, адже вона спокійна, не вибаглива, добре ставиться до мене. Діти її дають гроші на харчі, пишуть список, що я маю купувати на ті гроші, я готую і харчуюся тут разом з нею.

Я заробляю 800 євро на місяць. Для італійських мірок наших українок це, ніби й не та багато, адже є жінки, які тут заробляють і 1300 євро, доглядаючи самотніх людей. Але мені тут так добре і спокійно зі своєю сеньйорою, що я нічого іншого шукати не хочу.

Вдома в мене залишився чоловік, донька вже давно живе окремо зі своєю сім’єю. Чоловік у неї добра людина, вони мають двоє дітей.

Я сказала, що допоможу їм трішки, та моя донька сказала, що жодного євро у мене не візьме, каже, що вони живуть непогано, не гірше інших людей, каже, щоб я для себе трохи заробила, вона буде рада за мене.

Щоб там донька не казала, але я вирішила, що частину грошей онукам своїм відкладатиму, раз донька не бере.

Мені з донькою і зятем дуже пощастило, лише не пощастило з чоловіком.

Ми живемо в селі, він часто п’є з друзями і це справжня проблема, яку я за чимало років так і не змогла вирішити разом з ним.

Поки я тут чоловік вдома працювати лінується, лише гроші позичає в сусідів і родичів, щоб жити добре і з друзями гуляти. Спочатку я йому гроші відсилала, щоб він повертав борги, бо було соромно за нього.

Та, як тільки ми повертали борг, чоловік знову брав нову позичку і так було до безкінечності. Тоді я сказала, що повертати гроші не збираюся, якщо п’є, то нехай працює і повертає сам свій борг, раз не слухає мене.

Тоді, десь через місяць, родичі стали мені телефонувати, адже чоловік їм грошей не повертав і не збирався це робити. А родичі і сусіди знають, що я за кордоном на заробітках – значить гроші в мене є, тому можна й просити все.

Та я так і сказала, що не розумію, чому вони мені дзвонять. Хіба я гроші брала?

Вони ж усі вже багато років знають добре мого чоловіка, знають, що п’є. То для чого дають?

Тепер родина і сусіди на мене ображаються, мовляв, що маю перед ними борг, адже моя сім’я їм завинила.

Але хіба не я сама маю на них ображатися, за те, що самі знають, на що чоловік мій ті гроші витратить, але, все одно, йому їх дають?

Чи маю я повертати борг за свого чоловіка, адже він вже доросла людина давно?

КІНЕЦЬ.