Василь був першим парубком на селі. Особливою красою не вирізнявся, але було щось таке в ньому, перед чим жодна дівчина не могла встояти. І характер у нього був відповідний – поривчастий і категоричний. А ще руки мав золоті, з питань ремонту особистого автотранспорту до нього з усіх околиць зверталися.

Дівчат у Василя було багато, але всіх їх від нього вдало відганяла Марина. Чорнобрива сільська красуня з командирським характером. Вже аж надто мріяла вона стати дружиною Василя, але той не поспішав з пропозицією.

Але одного разу в їхнє селище переїхала нова родина. Коли Василь вперше побачив Олександру, зрозумів, що пропав. Він відразу захотів негайно з нею познайомитися. Вона жила і навчалася в іншому місті, а тепер ось переїхали з сім’єю сюди, на роботу буде влаштовуватися. Олександра йому здавалася чимось неземним, вона зовсім не була схожа на тих дівчат, з якими досі водився Василь.

Під впливом Олександри Василь дуже змінився, знайшов постійну роботу, перестав ходити до дівчат. А весною прислав до дівчини старостів. Олександра не могла встояти перед його напором, тому погодилася. Весілля домовилися святкувати по Великодню.

І ось настав довгоочікуваний день. Весілля було в кращих традиціях селища – столи накрили на подвір’ї нареченого. Гостей зібралося більше сотні – родичі, сусіди, друзі. Весільний кортеж, прикрашений стрічками та кульками, мчав закоханих до місцевого РАЦСу. А звідти щасливий Василь виносив свою законну дружину Олександру на руках.

Весілля вдалося на славу, Олександра щиро вірила, що і життя у неї щасливо з Василем складеться. Але помилилася. Не пройшло і тижня, як одного вечора Василь не повернувся з роботи ночувати додому. Олександра всю ніч не спала, хвилювалася, а зранку підняла всіх на ноги, всі кинулися шукати Василя.

Але його мати, добре знаючи свого сина, вирішила спочатку зайти до Марини. За нею кинулася вслід і Олександра, на якій лиця не було. Вони несміливо зайшли на подвір’я Марини, господиня непривітно зустріла непроханих гостей на ганку. Склавши руки в боки вона оголосила:

– Ви чого приперлися? Василь ще спить.

А тоді звернулася до Олександри, яка від хвилювання ледь трималася на ногах:

– Він і досі мене любить, зрозуміло? І завжди любив, тому і до мене повернувся. А те, що з тобою одружився – помилку зробив, але я її швидко виправлю. Ти на себе подивися, чим ти чоловіка можеш втримати?

І тут на жіночі крики з хати вийшов заспаний Василь. Обличчя Марини сяяло від радості, Олександра повернулася і вибігла з двору розлучниці.

Мати Василя ще залишилася, щоб добре провчити сина з його коханкою. Але Олександра вирішила, що зради чоловікові не пробачить, тому відразу подала на розлучення.

Через дев’ять місяців Олександра народила сина. Назвала Андрієм, в честь свого батька. З селища вона відразу виїхала. Так все життя і прожила заради сина.

Найцікавіше, що Василь теж більше не одружився. Після тієї історії він наче втратив інтерес до гулянок. Синові він завжди допомагав. Олександра не боронила їм зустрічатися, але в своє життя Василя вона так більше і не впустила.

КІНЕЦЬ.