Був вечір перед Різдвом. І магазин вирішили закрити раніше, – всі поспішали за святковий стіл, додому чи в гості. “Всі” – це Маша, Саша та завідувачка Ірина Василівна. Магазин невеликий, можна закрити о дев’ятій вечора, а не о десятій. І поспішати на свято!

Вивісили оголошення на картонці заздалегідь.

Було вже без семи хвилин дев’ять, коли у двері спробувала пройти маленька старенька бабуся в зеленому пальті. У дитячій круглій шапочці з котячими вушками.

Маша закричала навіть – вона вже зібралася! – Мовляв, магазин закритий! Сьогодні свято! Ось і зачинено. І Ірина Василівна теж невдоволено дивилася і рукою так робила: наче відганяла стареньку.

А старенька каже жалісним голосом: “Мені тільки пакетик корму для кота купити треба. На вулиці слизько і темно, я повільно йшла, от і не встигла. Я хворіла, ослабла трішки, тому повільно йшла. !”.

Така настирлива старенька. Вже навіть не без семи, а без шести хвилин дев’ять. Ходитиме по магазину, розглядатиме все і руками чіпатиме. Запитувати і повільно рухатися. Вже й касу зачинили!

Адже свято на носі, радісне свято, вдома стіл накритий у Ірини Василівної з надлишків магазинних продуктів. А Маша з хлопцем у кафе йде. Він має заїхати, цей майже наречений. І почнеться нове життя, прийде щастя та все інше, гарне!

Саша теж поспішала. На неї чекали подруги, вирішили їхати на турбазу, там свято зустрічати та веселитися. А ще треба дістатися до будинку темною та слизькою вулицею. Ошатно одягнутися і нафарбуватися, свято ж!

Бабуся заплакала, зморщилася вся, сльози змахнула рукавичкою і пішла. Маленька, згорблена, в дитячій шапочці.

Саша сама мало не заплакала. І сказала: “Не плачте, будь ласка! Звичайно, проходьте. Ідіть сюди, ось поличка з кормом!”. І двері притримала, пустила стареньку в магазин. І підвела її до полиці з пакунками корму. І допомогла вибрати найкращий. І від себе п’ять пакетиків додала на честь свята. Нехай котик пригощається! Подарунок!

І касу довелося увімкнути. Ірина Василівна аж побіліла від злості. А Маша говорила тихенько погані слова на адресу Саші. Навіщо відчинила двері! Навіщо пустила стару? Час іде, а ми тут обслуговуємо цю…

Бабуся подякувала і пішла. А Саша натягла модну холодну курточку та пішла проводжати бабусю. Тому що слизько. Темно. І страшнувато на околиці, люди, що випили, можуть зустрітися. Хулігани…

Проводила додому. Допомогли двері до під’їзду відкрити домофонним ключиком.

Бабуся посміхнулася дивною усмішкою, – у світлі ліхтаря раптом стала чи то дівчинкою, чи то кішечкою. І дитячим веселим голосом сказала, що двері Саша відчинила. Відчинила браму доброти. А де брама доброти відчинена – туди і щастя приходить. І поцілувала бабуся Сашу в плече модної холодної курточки. І стало Саші так тепло, – як влітку на морі…

І, знаєте, щастя прийшло до Саші. Хоча на турбазу вона не поїхала. Запізнилася.

Того ж вечора зайшов племінник сусідки, приїхав погостювати. Зайшов за дрилем, зламалося щось. Побачив Сашу і обімлів. Він уві сні цю дівчину бачив за три дні до Різдва.

І свято зустріли разом. І потім усі свята разом зустрічали. І будні. І радості, і смутку. Найбільше щастя прийшло до Саші – щире і вірне кохання. А з цим щастям та інші щастя у двері увійшли – діти, достаток, свій дім…

А Маша та Ірина Василівна так і працюють у магазині. Який майже збанкрутував, – поряд величезний супермаркет збудували. Буває, що за день жодного покупця немає. І можна скільки завгодно скаржитися на долю, обговорювати інших, чуже щастя рахувати та заздрити. І закривати магазин хоч із самого ранку. Все одно ніхто не заходить.

І незабаром магазин доведеться закрити остаточно. І шукати іншу роботу. Тільки чомусь скрізь дають від воріт поворот… Зачиняють двері перед носом. А чому б це – незрозуміло. Мабуть, нашкодив хтось. Або самі собі зашкодили…

КІНЕЦЬ.