Я і моя рідна старша сестра Мар’яна ніколи не були особливо близькі між собою. У нас різні характери з нею, ми зовсім не схожі.

І навіть в дорослому віці і завжди намагалися триматися подалі одна від одної, коли виросли і покинули рідну домівку. У нас, скільки я пам’ятаю, завжди були різні друзі, різні інтереси, які нічого спільного між собою не мали.

Проте це не означає, звісно, що ми не допомагали одна одній, коли дійсно потрібна була сімейна підтримка і порада якась.

Але та ситуація, яка склалася зараз в нашій родині вже зовсім мене не влаштовує, я навіть не знаю, як це розповісти людям чужим.

Справа в тому, що Мар’яна залишила мені свою дитину на догляд, синочка, якому 6 років, а сама просто поїхала в іншу країну, в Німеччину, до свого чоловіка.

Сестра сказала, що з малою дитиною їй спочатку там важко буде, тому попросила за сином якийсь місяць подивитися.

Мар’яна мені обіцяла, що влаштується трішки там, подивиться що до чого, з чоловіком подумають, як краще зробити і повернеться додому за дитиною, щоб всім разом вже вирішувати питання там за кордоном.

Місяць минув, а сестра й не збиралася повертатися. Я вже стала сама просити її, адже дитина – це велика відповідальність, я й так довго дивилася за племінником.

Дмитрик – спокійний і хороший хлопчик, але ж у мене і своє життя. Тим паче, що Мар’яна сказала, що у Німеччині не все так просто, як вона сподівалася, тому поки повернутися не може, ще на трішки залишиться там. Вона просила зрозуміти і ще трішки зачекати.

І я навіть не знаю як на це реагувати. Я не можу виставити на вулицю свого маленького племінника, але і повернути її до дитини теж.

Мене обурює ставлення сестри до мене. Нібито у мене немає інших своїх особистих справ, окрім як виховувати її дитину. І найбільше я незадоволена тим, що вона навіть не спробувала запитати у мене моєї згоди на те, щоб я і далі сиділа з дитям.

Дмитрик постійно запитує про маму, я вже не знаю, що казати йому. Сестра моя людина відповідальна, вона любить синочка, але хоче гарне життя для своєї сім’ї влаштувати і користується моєю добротою, бо знає, що я відповідальна і доглядатиму за племінником добре, щоб там не сталося. Та ми зовсім не домовлялися так.

Перше, що я вирішила зробити, – зателефонувати нашій мамі. Та мама, як не дивно, стала на бік Мар’яни.

Каже, що я її рідна сестра, найрідніша людина, їй більше немає на кого покластися і я маю допомогти їй у скрутний для неї час.

Та я вважаю, що всьому має бути розумна міра і я щиро вірю в те, що моя сестра одумається і повернеться до нас, або за дитиною приїде. Я племінника люблю, але не можу йому місяцями бути за няньку, поки його батьки влаштовують собі добре життя.

Хоч я близька її дитині людина, але мені зараз зовсім не до нього, якщо чесно, самій дуже важко живеться у наш час непростий.

Мені потрібно думати про своє життя і кар’єру, а не про виховання чужого сина. Просто не знаю, що мені далі робити, щоб це дитя було зі своєю матір’ю щасливим, а я вже думала про себе.

Мені не подобається дуже вчинок Мар’яни. Та що можу зробити я?

КІНЕЦЬ.