Не претендую на найшвидший шлюб у світі, але я сама від себе не очікувала, що подам на розлучення через два місяці після весілля. Ніколи себе не вважала легковажною.

Та й шлюб не був жалюгідним. Ми два роки раніше зустрічалися, з яких рік жили разом. І мене все в моєму чоловікові влаштовувало.

Напевно, найбільше мені подобалося, що він не був схожим на мого батька. Це для мене було дуже важливим моментом, бо до батька у мене дуже помішані почуття.

З одного боку, батько багато мені дав. Це і освіта, і різні гуртки, і був часом дуже милий. Я впевнена, що він любив мене. Але це був лише один бік цієї людини. З іншого боку, це був домашній тиран, який вважав, що йому вдома належить тільки їсти і спати, а все інше – це жіноча робота.

Ні разу на моїй пам’яті він не помив бодай ложку. Жодного разу нічого не приготував, навіть чай йому наливали або мама, або я. А якщо батькові сміли суперечити, він міг у стіну запустити тарілку, гримнути по столу так, що чашки підстрибували, репетувати до дзвону люстри.

Мама працювала, але на ній трималася вся домівка, а коли я підросла, то приєдналася до неї. Ми готували, прибирали, обслуговували, і у нашій сім’ї це вважалося нормальним.

Мене мама з батьком виховували так, що чоловік удома нічого робити не повинен. Максимум – це дістати з холодильника їжу та розігріти її. Але це вже було поганим тоном і приводом для осуду.

Виховувати мене так виховували, але мені це виховання не подобалося. Я не хотіла собі таку саму модель сім’ї. Ні, ми з чоловіком будемо обидвоє працювали і обидвоє займалися будинком. Ось це я вважаю за нормальне.

З моїм нареченим так і було. Він міг спокійно помити посуд, приготувати вечерю, завантажити речі у пральну машину, сходити до магазину.

Я уявлення не мала, чи є в нього чисті шкарпетки та сорочки. Я вважаю, що доросла людина про це повинна піклуватися сама, виняток може бути в поодиноких випадках.

Ми з чоловіком рік прожили під одним дахом. Тому коли він зробив мені пропозицію вийти за нього заміж, я без зайвих роздумів погодилася.

А чого зволікати? Мене чоловік улаштовував, у побуті у нас за рік конфліктів не виникло, можна й під вінець. Нам ще дітей народжувати, а час не стоїть на місці.

Весілля провели весело, потім полетіли відпочивати на два тижні. У відпустці теж все було чудово, але там я могла і не звернути увагу на якісь дрібниці, а відпустка.

А потім ми повернулися додому та почалися звичайні будні. Ось тут наш ідеальний союз і посипався. Чоловік почав семимильними кроками перетворюватися на мого батька.

Він перестав мити посуд, перестав готувати, та він навіть свої речі тепер до кошика з білизною не доносив! Я спочатку мовчки все робила, сподіваючись, що ось-ось все налагодиться, але це не дало жодного позитивного результату.

Раптом я почала відповідати за весь побут, а чоловік робив мені зауваження. М’яко, без агресії, але він вказував мені на те, що мені варто краще намагатися на ниві господарювання.

Наприклад, готувати варто різноманітніше, а вдома потрібно підтримувати чистоту завжди. І таких причіпок ставало більше.

Це не могло не вилитися у скандал. Мене цікавило головне питання – що трапилося з чоловіком? Чому він так змінився? Адже раніше у побуті ми чудово ділили обов’язки, ніхто нікого не напружував. Я не була в ролі домпрацівниці.

– Раніше ми не були одружені, а тепер у тебе з’явилися обов’язки, все логічно, – заявив мені чоловік і нагадав, що я маю попрасувати йому сорочку.

Я через два дні з’їхала до подруги, ще через пару днів подала на розлучення, бо чоловік так і не зрозумів, що мене влаштовували партнерські стосунки, а бути покоївкою при пані – це не для мене.

Ось так я одружувалася. Тепер усім потенційним кандидатам влаштовуватиму формений допит і всякі перевірки. Виявилося, що простого співжиття для перевірки адекватності не вистачає.

КІНЕЦЬ.