У мене маленька сім’я – це мій тато, мама, я і моя сестра Олена, яка молодша за мене на 7 років.

Я не в захваті була, особливо, коли мене залишали замість няньки з сестрою: подивитися за нею, погуляти з нею, а вона, в свою чергу, була такою похмурою плаксою постійно, що я ледве з нею сама справлялася.

Я завжди придумувала якісь невідкладні справи, а сама з друзями гуляла, адже була ще дитиною і теж хотіла дитинства.

Ось такими ми і виросли: я активна, смілива і весела, а моя Оксана так і залишилася з поганим та похмурим характером.

Я якось дуже швидко вийшла заміж і виписалася відразу з батьківської двокімнатної квартири, адже завжди мріяла бути самостійною і успішною.

А от сама Оксана довго вибирала собі професію, вчилася на кухаря, але потім покинула навчання, бо їй там «постійно псували настрій» в училищі, біля плити дуже спекотно, на ногах стояти довго – важко для організму, загалом. одні мінуси лиш знайшла.

Тому моя сестра просто пішла туди, де сидиться на місці: працювати в бібліотеку, не дивлячись на те, що там копійки платять. Зате тиша та спокій, ніхто тебе не чіпає і не турбує зайвий раз.

Батьки дуже хотіли, щоб вона вийшла заміж, що тільки не думали собі. Моя сестра має не дуже гарну зовнішність, на жаль, та ще й характер такий похмурий, вічно не задоволена вона.

Що тільки не робили: мама і подруг своїх запрошувала з синочками, і в ресторани її відправляли з подругами, щоб вона пішла зі своїми подружками і там познайомилася – все їй не те.

Я запрошувала її до нас в гості, адже у чоловіка друзів неодружених багато, думала, що серед них свою долю знайде.

Оксана приїжджала, але сяде осторонь і ніс верне, пані велика. Ну хто на таку зверне увагу?

Після 30 років моя сестра взагалі махнула на себе рукою, зробить гульку на потилиці і ходе на роботу книжки читати, навіть фарбуватися перестала.

Ось і все життя! Батьки через неї до сих пір сумують: шкодують її. Але кажуть, що якщо не судилося їй життя своє особисте влаштувати, то буде їм опорою на старості років, щоб заспокоїти себе і її.

А Оксані, між іншим, вже за 40 років, на сьогоднішній день.

Але мама з татом чомусь забувають, хто всі ці роки їм допомагав. У важкі 90-ті ми з чоловіком та двома дітьми отримували пайок і ділилися з батьками та рідною сестрою: хоч посилочку в місяць, та надішлемо їм з чоловіком.

Коли у моїх батьків було безгрошів’я – беремо від себе гроші і їм теж даємо, ділилися усім, я теж працювала.

Потім, в середині нульових, за наші гроші навіть комп’ютер сестрі був нами куплений, щоб та хоч з кимось а познайомилася, щоб не сумувала, а комунікувала з людьми.

Навіть на одяг для батьків моїх ми з чоловіком гроші давали, тільки якось це все забулося.

Їхня думка: я щаслива і багата дочка, яка ніколи не сумує і ні в чому не має потреби, а ось їх молодшенька зовсім пропаде.

Мій чоловік зараз вийшов на пенсію, як військовослужбовець, дали нам трикімнатну квартиру. Батьки мої нам на це сказали:

«О-о-о, ви вже повністю забезпечені і ваші діти також, а ось наша дівчинка зовсім одна на все життя залишилася».

Так, батьки вже хворіють: татові 76, мамі 71, сили вже не ті. Але що ж робити?

Накупила я їм потрібних ліків, приїхала з подарунками і гостинцями, і знаєте, про що вони в першу чергу сказали?

«Донечко, ти ж не будеш проти, якщо ми квартиру на твою молодшу сестричку перепишемо? Ну ти ж сама добре забезпечена, а ось Оксана, бідолашна, з копійчаною зарплатою в бібліотеці працює, не залишати ж на вулиці дівчинку нашу. Тільки не сперечайся потім з нею, таке наше рішення!»

Я пообіцяла, що не буду проти, адже вибору у мене не було – пошкодувала старих батьків.

А коли я приїхала додому, добре обдумала і вважаю, що це буде несправедливо. Так що я зовсім вже розуму не маю, щоб погоджуватися на таке?

Цій королеві відразу 2 кімнати, а у мене вже великі діти, це, між іншим, внуки моїх батьків. Вони чомусь про них не подумали!

Двокімнатна квартира у мами й тата велика, в центрі міста, ми з сестрою легко її розміняти на 2 однокімнатні в дешевшому районі, коли не стане батьків, або я навіть доплачу.

А навіщо їй самотній на старість велика двокімнатна квартира, вона й на комунальні сама не заробить? А нашим дітям що у спадок?

Просто злість якась мене взяла! Ось як тепер мої думки донести до моїх батьків, щоб їх не образити? Я ж теж їх донька!

Хіба це справедливо, що все дістанеться сестрі?

КІНЕЦЬ.