Моя сестра Валя – дивна жінка. Має єдиного сина Тимура. Ще при народженні невролог сказав, що у малюка є деякі порушення. Він озвучив кілька діагнозів, зрозуміти які здатні лише медики.

На щастя, частину з них згодом зняли, але деякі підтвердилися. У результаті, сестра в присутності чоловіка відмила і частину діагнозів, що залишилася, назвавши лікарів «жадібними до наживи». Все це вона зробила, боячись розлучення.

Однак насправді виходить, що моєму племіннику потрібна спеціальна реабілітація для того, щоб стати здоровим та повноцінним членом суспільства. Ось тільки його мати не хоче визнавати Тимура хворим. Вона просто боїться, що його батько Павло, дізнавшись про діагноз, покине її разом із малюком.

Мені, якщо чесно, дивує така позиція матері. Хоча… я чудово пам’ятаю, як Валя зі студентської лави бігала за Павликом і всіляко намагалася привернути його увагу.

Він вічно ходив у спортивному костюмі, їв насіння і дружив із компанією таких самих «гопників», як він сам. Але серцю не накажеш. Валя таки домоглася того, що Павло став з нею зустрічатися, а потім і виявилось, що чекає дитину, щоб затягнути його під вінець. І все б нічого, але що тепер робити з Тимуром?

Я витягла сестру на розмову в кафе біля її оселі, бо переживала за здоров’я племінника.

– Валя, ти розумієш, що втрачаєш дорогоцінний час? Скоро ровесники Тимура почнуть ходити, розмовляти, і Павло помітить те, що він відстає у розвитку. Ти ж упускаєш дорогоцінний час! – звернулася я до сестри.

– Ксюша, ти не розумієш. Я вже сто разів пробувала розмовляти з Павлом на цю тему. Я казала, що є сім’ї, де живуть дітки з відхиленнями та питала, як він до них ставиться.

Він вважає, що всьому виною – жіноча зрада. Мовляв, від нормального мужика хвора дитина народитися не може. А він себе нормальним вважає – відповідала мені Варя.

– Ти виріши, будь ласка, для себе: ти хочеш, щоб твій син став здоровим чи ні? Лікуванням ще вчора треба було зайнятися! – Наполягала я.

– Ксюша, але Павло тоді мене покине. І що мені робити одній із дитиною на руках? – голосила сестра.

– Він тебе й так покине. От тільки Тимура ти пропустиш і будеш все життя звинувачувати себе – буркнула я. – Настав час робити вибір сестричка: або чоловік, або дитина.

Я залишила сестру віч-на-віч зі своїми думками. Мені здавалося, що мій жорсткий тон на неї вплине. Але наскільки я зрозуміла, до лікаря вона з Тимуром так і не пішла.

Щиро кажучи, у мене були думки самій розповісти Павлу про особливості сина. Можливо, я змогла б достукатися до його почуттів.

З іншого боку, такого вчинку сестра мені ніколи не пробачить. А тим часом годинник біжить, і шанси племінника на одужання тануть на очах.

КІНЕЦЬ.