Ірина не виходила в нього з голови, з того моменту, як Ігор вперше її побачив на сільській дискотеці.

-Хто це? – поцікавився він у Юлі, своєї дівчини, яка завжди все про всіх знала.

-До тітки Ліди син приїхав із сім’єю. Вийшов на пенсію і вирішив повернутись у рідні місця. А це його дочка, Іра, – Юлі не сподобався погляд, яким дивився на новеньку її хлопець, але виду вона не показала, помітивши, що треба обмежити подібні зустрічі.

Проте зробити це було не так просто. У маленькому селі всі один одного знали, молодь ділилася на компанії за віком і незабаром весела та товариська Ірина міцно увійшла до їхньої компанії.

Ігор не зводив з неї очей і всіма правдами та неправдами намагався бути ближче до Ірини, забуваючи про Юлю. Ірині теж подобався Ігор. Незважаючи на спортивну статуру та симпатичне обличчя, хлопець був розумний і вихований. На відміну від своїх однолітків, не намагався здаватися “крутим” і не соромився бути чемним, що викликало повагу не тільки у його друзів, а й у недругів.

Іскорки, які все частіше стали прослизати між Іриною та Ігором, незабаром стали помітні всім оточуючим. Одній Юлі не хотілося вірити, що її хлопець закохався в іншу. Вона відчайдушно намагалася повернути його увагу, але він все більше віддалявся від неї. І одного разу після дискотеки підійшов до неї і винно сказав:

-Вибач, Юля. Думаю, ти вже зрозуміла, що мені дуже подобається Ірина. Давай залишимось друзями!

-Друзьми? Ось вже ні! – Юля хотіла сказати це спокійно, але не витримали, і вона вигукнула на весь майданчик перед сільським будинком культури. – Не буде вам щастя! Так і знай! Чуєш, Ірино? На чужому нещасті щастя не збудуєш!

Всупереч пророцтв Юлі, у Ігора та Ірини все складалося добре. Їхні стосунки розвивалися стрімко. Всім було видно, що вони закохані. За півроку зіграли весілля.

****

-Ірино, щось ви з дітьми затягли, – баба Зіна клацала насіння, сидячи на лавці біля магазину і з цікавістю поглядала на молоду жінку. – Чоловіку спадкоємці потрібні! Любов мине, а дітки не дадуть сім’ї розпастися!

-Встигнемо, бабо Зіна! – весело посміхнулася Ірина, прискорюючи крок, щоб приховати тривогу у погляді.

Три роки минуло з їхнього весілля з Ігором. Спочатку про дітей не думали, насолоджуючись один одним. Поки що в гості не заглянули знайомі з дітьми. Ірина бачила, якими очима дивиться на дітей чоловік, як грає з ними, як розмовляє.

-Ігор, а чи не час і нам подумати про дітей? – Запитала жінка чоловіка, коли вони лягали спати.

-Ірочка! Я буду щасливий, якщо ти мені подаруєш дитину! – Ігор кинувся до дружини з поцілунками.

З тієї розмови минуло два роки. Але дитячого сміху у сім’ї так і не почули. Таємно від усіх молоді з’їздили до обласного центру, на огляд, де їм розводячи руками, порадили “працювати над цим”.

Проте, ні цього року, ні наступні Ірина так і не завагітніла. У відносинах стала з’являтися прохолода та байдужість. Посипалися взаємні закиди.

-Ти просто не хочеш мати дитину! – вимовляв Ігор дружині. – От і не вагітнієш! Хочеш, щоб я тільки для тебе жив!

-Та як ти можеш? – відповіла Ірина. – Це ти егоїст! Переживаєш, що я всю свою увагу синові чи доньці приділятиму!

Сварки відбувалися все частіше і в одну з таких сварок Ігор вилетів із хати, гучно закривши двері.

Він ішов, не розбираючи дороги, доки не зустрів одного зі своїх приятелів, Сергія. Той одразу зрозумів у чому річ.

-Що, брате, з Іриною посварився? – Ігор невиразно мотнув головою. – Пішли зі мною до Вітьки! Посидимо, розслабимося!

Ігор погодився. У Вітьки панували справжні веселощі. За столом сиділи кілька вже веселих спільних приятелів Ігора і Сергія і серед них Юля.

-Ти, як тут? – здивувався Ігор. Юля після їхнього з Іриною весілля поїхала до обласного центру і більше її не бачили. Подейкували, що вона вийшла заміж і на малу батьківщину не збирається.

-Та ось! Вирішила батьків відвідати! – єхидно посміхнулася Юля.

-Одна?

-А з ким?

-А як же чоловік?

-А що чоловік! – весело пирхнула жінка і подала Ігору чарку. – Спробуй! Це тобі не місцеві компоти! З міста привезла! Елітне!

Ігор підняв. Потім ще й ще. Він відчував як руки Юлі гладять його по плечах, спині, але не заперечував…

Ігор прокинувся від яскравого сонця. Озирнувшись, зрозумів, що знаходиться в чужому домі та в чужому ліжку. Поруч спала Юля. Схвильований від свого вчинку, почав вдягатися.

-Ігоре, ну куди ж ти? – сонно посміхнулася Юля і мляво потяглася. – А як же ранкове кохання, яке ти мені обіцяв?

-Вибач, Юля! Але й нічна була марною! І не сподівайся, що я буду з тобою, якщо ти про все розповіси Ірині і вона мене покине!

-Дуже треба! – пирхнула Юля.

Ірина нічого йому не сказала. Але по втомленому обличчю та темним колам під очима Ігор зрозумів, що вона не спала всю ніч.

-Іринко, пробач мені! – обійняв дружину Ігор . – Замість того, щоб підтримати тебе та спокійно все обговорити, пішов і загуляв. Давай забудемо про нашу сварку. Житимемо як раніше. А вже дасть Бог дітей – не дасть – приймемо як належне.

Наступні два роки ні Ірина, ні Ігор про дітей навіть не заїкалися. Про Юлю нічого не було чути і з часом Ігор перестав хвилюватися, що вона розповість про ту ніч Ірині.

****

Ірина клопотала по господарству: робила салати, носила з льоху закрутки, стежила за курочкою в духовці. Ігор носив дрова у сіни. Знав: після новорічної ночі важко буде працювати.

Гостей очікувалося багато: батьки Ігора та Ірини, Іринин брат із сім’єю, сестра Ігора з чоловіком та пара спільних друзів. Відкрилися вхідні двері, заносячи до будинку клуби морозного повітря.

-Ей! Господарі! Приймайте поповнення! – на порозі стояла мама Юлі, тримаючи за руку маленьку дитину в шубці і великих, не по нозі валянках.

-Тітка Люда, ви чого? – здивувався Ігор. На відміну від Ірини, в якої одного погляду на дитину вистачило, щоб усе зрозуміти, він був здивований.

-Як чого? Сина твого тобі привела! Не я ж повинна його виховувати! Мамі він не потрібен, то може хоч батькові знадобиться! У вас все одно дітей немає! – засміявшись, тітка Люда провела хлопчика до будинку і вийшла надвір.

Ігор у розпач дивився на здивовану Ірину. Не сказавши жодного слова, жінка кинулася в кімнату і зачинилася. Ігор опустився на підлогу, обхопивши голову руками.

Гості, що радісно голосять, застигли на порозі. Мама Ігора перекладала тривожний погляд з сина, що сидів на підлозі, на хлопчика в шубці, що стояв поруч.

-Що ж ти наробив, сину? – прошепотіла жінка. – Як ти міг?

-Міг-не міг! – голосно промовила сестра Ігора, Надя, і попрямувала до дитини. – Діти тут при чому? Ви поки стоїте, дитина втомилася!

Вона швидко зняла з хлопчика шубку і понесла вмиватися. Потім перевдягла в чистий одяг, який взяла для своїх дітей, налила склянку молока і посадила хлопчика у крісло. Він став пити молоко. У цей час зі  вийшла заплакана Ірина.

-Ірино, – звернулася до неї Надія, – як жінка я тебе розумію і не засуджуватиму, якщо ти виставиш мого братика разом з дитиною. Тільки… Ви любите один одного. Ігор не витримає без тебе. А хлопчика ми заберемо. Він не заважатиме вам!

-Ні, Надю! Дитина не винна, що його батько і мати гуляющі! Та й у тебе є свої діти. А в мене не має. І, мабуть, вже не буде! – Ірина помовчала. Рідня, затамувавши подих, не зводила з жінки очей. – І ти, Ігоре, залишайся. Як батько. Не більше.

*****

Ірина визирнула у вікно. Де ж Ігор із Сергійко? Давно мали повернутися з магазину!

З тієї новорічної ночі, коли Людмила привела до них у дім сина Ігора, минуло три роки. Ірина все ще не могла пробачити чоловікові зраду, але хлопчика полюбила всією душею і іноді зізнавалася собі, що вдячна чоловікові за ту зраду, яка подарувала їй можливість бути матір’ю.

Вони здавалися ідеальною родиною: дбайливий і люблячий чоловік та батько, гарна та господарська дружина та мати. Ось тільки ночі вони проводили порізно. Іноді Ірина ловила на собі погляд чоловіка і насилу долала бажання відповісти йому тим самим. Вона все ще любила Ігора, але ніяк не могла його пробачити.

-Мамо! – захеканий Сергійко забіг у будинок. – Тато!

-Що? Що з татом? – занепокоїлася Ірина.

-Він … Він зачепився! І не може встати!

-О Боже! – взявши пальто, Ірина вибігла надвір.

Ігор посковзнувся на стежці, і декілька місяців пролежав у ліжку. Всі турботи по будинку лягли на плечі Ірини. Сергійко як міг допомагав матері.

-Іро, пробач мені! – Ігор взяв дружину за руку, коли вона проходила повз. – Залишив тебе одну на господарстві!

-Як це одну? – м’яко посміхнулася Ірина. – У мене он який помічник!

Від великої теплої долоні чоловіка не хотілося відходити. Ірина раптом згадала, як давно вона не відчувала його ласки та кохання. Як відганяла від себе бажання притулитися до Ігора і забути про все. Чоловік немов відчув її вагання і обійняв дружину.

***

-Іриyj! Ну, я ж просив! – Ігор підскочив до дружини і забрав з її рук стос тарілок. – У тебе є ми!

-Ігор! Я вагітна, а не слаба! І пара тарілок – це не важко!

-Не важко, але навіщо ти це будеш робити, якщо на це є чоловік і син? – уперто заперечив Ігор, беручи Ірину за руку і ведучи до крісла. – Ми самі все зробимо! Тобі дозволяється командувати!

У коридорі пролунали веселі голоси і за кілька хвилин кімната заповнилася гостями.