Майже 12 років тому, коли мені тільки виповнилося 20 років, я стала спадкоємицею бабусиної квартири. Звісно, що квартира не нова, вона зовсім без ремонту, двокімнатна хрущовка, але, погодьтеся, дуже чудово мати своє житло.

У цій квартирі довго ніхто не жив: поки я вчилася – проживала з мамою й татом, потім ремонт затягнувся.

Переселилася я туди лише тоді, коли мені виповнилося 26 років, стала жити разом з хлопцем, який готовий був одружитися зі мною, аби я його до себе прописала.

Так, я його кохала, але відчувала, що з його боку все це зовсім несерйозно.

З Михайлом у нас наче все добре складалося, та потім я побачила його зі своєю подружкою. Після того, стала зла на весь світ і думала, що більше ніколи не буду довіряти чоловікам – вони корисливі. Хоча свою подругу, з часом, таки пробачила, хоча залишилася самотня.

А майже три роки тому я познайомилася з іншим чоловіком. Олег за мене на рік молодший, цікавий такий, розумний, ми стали з ним зустрічатися.

Та от моїй мамі він чомусь відразу не сподобався, навіть по фотографії, вона відразу сказала мені, коли побачила її:

«Ну ось, цей теж дуже корисливий. До тебе тільки такі і липнуть! Зараз впустиш його в своє житло – ще й квартиру відбере згодом. Ти в мене невезуча якась».

Але я вже була налаштована на те, що жоден мій чоловік не дізнається, що у мене є квартира: все ж це мій тил, а не чийсь, якщо ж чоловік мене дійсно покохає, то забезпечить дах сам, без мого «приданого».

Загалом, на побаченнях у нього на орендованій квартирі я говорила, що живу зі своїми батьками. Я вирішила, що зізнаватися не буду Олегу, що у мене є власне житло.

Ще до розпису я переїхала жити до майбутнього чоловіка у житло, яке він за свої кошти орендував – це зовсім інший район нашого міста.

Але мені навіть було зручніше добиратися на роботу, та й взагалі, подруг у мене там вже не було – обидві вийшли заміж і виїхали з міста, я залишилася одна. І що там робити?

З’явилися тоді у нас нові спільні друзі, які були у Олега, ось з ними і відгуляли скромне весілля вдома.

Свою власну квартиру я поки здала в оренду, гроші йшли мені на карту, яка була у мами моєї весь час, а вона робила внесок на депозит, на моє ім’я. Ми з нею вирішили, що нехай накопичуються, ще й відсотки йдуть. Чоловік про цю картку навіть й не здогадувався.

Здавали квартиру в оренду ми неофіційно: знайшли хорошу сім’ю, домовилися з ними, щоб вони теж не розповідали нікому, мовляв – вони наші родичі, просто так, за квартплату живуть.

Ось, живемо з Олегом спільно вже третій рік, він ні про що не здогадувався.

Вже стали планувати дітей, не виходило – сходили по фахівцях, ніби все добре, сказали, що потрібен час. Але тут, несподівано, чоловікові хтось про це розповів, що у мене є квартира і я за неї беру гроші.

Я до останнього не могла зрозуміти, адже про цю квартиру майже ніхто не знав, лише згодом вияснила, що то моя тітка, через заздрість свою, чоловікові моєму все розповіла.

Олег дуже образився на мене, він сказав, що я дуже недобра людина, він би такого ніколи не вчинив би і більше не може довіряти мені.

А я чоловікові своєму кажу:

«А що, власне змінилося? Житло було моє до шлюбу, це дійсно мій тил на випадок розлучення, а ти замість того, щоб взяти кредит і старатися придбати квартиру для сім’ї, знімаєш цю клітку і платиш чужій людині гроші».

Я толі вперше пояснила чоловіку, чому я вчинила так, що боялася, що він буде зі мною лише заради житла. Говорила, що ці гроші я не витрачала на себе, а просто складала і вони б були для нашої сім’ї, я їх не планувала витрачати лише на себе. Та бачила, що чоловік вже не вірить мені.

Олег сердито мовив, то що вже б давно і на машину накопичили, якби жили у мене, а на квартиру він не претендує, навіть в разі розлучення! Але найгірше – він втратив до мене будь-яку довіру: на роботі підробіток бере, а я собі від оренди приховано на депозит гарні гроші ще кладу!

Загалом, дійсно, справа йде до розлучення, дітей він вже не хоче, я переїхала поки до батьків.

Не знаю, що буде, але міняти все як було, я не хочу. Але і чоловіка люблю. Прикро і сумно, що все так вийшло. Якби не моя тітка, то все було б добре у нас і чоловік ніколи б не дізнався про квартиру, а у нас був щасливий шлюб!

Ну невже я щось погане зробила, щоб вже аж до розлучення дійти?

КІНЕЦЬ.