Моя історія непроста і дуже тривожна. Як таке може відбуватись між братами і сестричками? Мені просто не вкладається в голові.

З моїм чоловіком ми живемо у маленькому містечку, у нас простора трикімнатна квартира і щасливі діти, в яких ми вкладаємо багато тепла, праці і любові.

Виховуємо ми двох козаків, наших синів Артура і Максима, хлопці наші вже дорослі.

Старшому чотирнадцять, а молодшому десять. Мій чоловік має ще рідну сестру Наталку, яка проживає із сім’єю в іншій області, про те дуже горнеться до нас, і ми не лише родички, а я більше бачу у Наталі сестричку.

Наші діти дуже любляться між собою і з нетерпінням чекають зустрічі. Хоч Устим, син Наталі, лише учень першого класу, з моїми синами він завжди знайде інтерес на будь яке спілкування.

Звичайно, що я дуже радію таким відносинам між нашими дітьми, адже вони не чужі одні одним і це важливо підтримувати родинний зв’язок.

А у мене є ще рідний брат Петро. У брата велика сім’я, дружина, теща і троє діток.

Старшій вже дванадцять, середущому десять і наймолодшій сім. Брат з сім’єю живе в селі. Я часто навідуюсь до нього в гості, а це і на свята і на всі дні народження.

Так само завжди кличу брата до себе, адже ще з малечку у нас були дуже гарні і теплі відносини між собою.

Проте дружина мого брата Світлана, завжди якось відсторонюється від мене, часто чую від неї відмовки, щоб разом десь спільно поїхати.

Тай відчуваю я, якщо чесно, від Світлани якусь таку зверхність, вона не раз мені говорила, що ми живемо як кури на бантах, а в неї величезний будинок і просторе подвір’ячко.

На будь які мої поради чи рекомендації Світлана, завжди закриває мені рота і говорить, що знає все краще за мене і не потребує нічого з моєї сторони.

Сама Світлана одиначка у своїх батьків, можливо саме тому вона така, адже все завжди було для неї одної зі сторони її батьків.

Та засмучує мене найбільше не це, бо заради щастя брата я готова закривати очі на вибрики Світлани. Мене турбує ситуація, яка сталася на передодні у нас, яка привела мене в подив і заставила задуматись, що відбувається?

Нещодавно ми відсвяткували свята, це Різдво і Водохреща.

На перші свята ми мали гостей. Приїжджала Наталка з сім’єю. А ще ми всі разом їздили до моїх батьків там і зустрічалися з братом і його сім’єю.

Було так мило і по родинному тепло. А на другий свят вечір наші гості поїхали, і щоб якось зібрати родину до купки, я запросила до нас у гості брата із діточками і дружиною.

Брат мені телефонував, що щось там Світлані не виходить до нас приїхати, та після моїх вмовлянь і телефонного дзвінка, Світлана все ж таки знайшла час і бажання і приїхали всі разом до нас на свято.

Я накрила гостинний стіл, ми гарно пощедрували, я приготувала дітям приємні подаруночки і смаколики. Все наче було добре.

Потім діти мені ще сказали, що хочуть додому печиво, яке я пекла зі своїми хлопцями бо їм дуже засмакувало.

Я спакувала їм майже все, що було на тарелі.

А потім я пішла у коридор, щоб допомогти всім одягнутися, дякувала за те, що приїхали до нас і порадували своєю присутністю, всіх обіймала і цілувала.

Мої хлопці теж горнулись до обіймів. І якось, не знаю що мене смикнуло, та я вирішила у дітей запитати, чи вони знають ким для них є мої сини?

Та всі троє почали називати імена моїх синів, а ким вони їм приходяться, вони не знають.

Світлана тільки сміялась, і нічого собі з того не робила. Я від почутого була спантеличена.

Почала пояснювати, що вони дуже рідні і близькі між собою, адже двоюрідні братики і сестрички.

Вони поїхали, а я ще довго не могла прийти до себе.

Як таке можливо?

Сьогодні сиджу і думаю, що б це все могло означати? Та не знаю з чого розпочати нашу телефонну розмову із Світланою…

У її дітей вже більше нема і не буде двоюрідних братиків і сестричок, чому вона не прив’язує своїм дітям любов до рідні?

Як донести цій жінці, що ми найближча її рідня і повинні горнутися один до одного?

Допоможіть мені розібратися в цій ситуації, бо голова йде обертом!

Джерело