Катерина та Мишко були разом уже чотири роки, і їхні стосунки здавалися ідеальними для всіх довкола. Їхні сім’ї вже почали планувати весілля, передчуваючи радісну подію.

Проте, за кілька місяців до весілля, все раптово змінилося. “Міша, я… Я не впевнена,” – промовила Катерина одного разу ввечері, сидячи на краю їхнього спільного ліжка.

Її очі були сповнені сумнівів. Мишко, сидячи навпроти, зітхнув. “Катю, я відчуваю те саме. Нам треба поговорити, правда?” Ця розмова була важкою.

Вони обговорювали свої страхи, сумніви та невпевненість у спільному майбутньому. Вони зрозуміли, що хоча любов між ними була справжньою, вони обоє змінилися за ці роки.

Рішення розійтися здалося несподіваним для всіх. Їхні родичі були здивовані. “Як це могло статися?

Ви були такі щасливі разом,” – говорила мама Катерини, намагаючись зрозуміти ситуацію.

“Іноді люди просто розходяться по життю”, – м’яко відповіла Катерина. “Ми прийняли це рішення разом.”

Мишко, з іншого боку, зіштовхнувся зі своїми друзями, які теж були здивовані та розчаровані його рішенням. “Ти впевнений у цьому, Мишко?

Ти ж її любиш,” – наполягав його найкращий друг. “Люблю, але іноді кохання недостатньо. Ми тепер маємо йти своїм шляхом,” – пояснив Мишко. Згодом їхні родичі та друзі прийняли їхнє рішення.

Катерина та Мишко залишилися друзями, підтримуючи один одного у нових починаннях.

Вони обидва зрозуміли, що іноді справжнє кохання не означає бути разом. Але це означає бажання щастя іншому, навіть якщо це означає розлучитися.

КІНЕЦЬ.