Олена Іванівна йшла додому в піднесеному настрої. У її сумочці заспокійливо погойдувалися свинячі ноги на холодець, два кіло картоплі, баночка солоних огірків, ковбаска та пара пляшечок ігристого.

Думки Олени Іванівни були максимально миролюбні, адже завтра вона відзначатиме свій день народження, прийдуть старі подруги, буде гамірно та весело.

По дорозі Олена Іванівна будувала плани на вечір, розмірковувала, в якій каструлі краще ставити варити холодець, чи робити топтанку, чи обійтися печеною картоплею, чи потрібен десерт, чи до нього, як завжди, черга не дійде.

Її мирні роздуми були зухвало перервані якоюсь людиною, яка якось незручно спробувала вхопити Олену Іванівну за комір.

Якийсь час вона, поглинута своїми думками, продовжувала йти вперед, а людина, пленталася за нею слідом, чіпляючись за її каптур. Нарешті Олена Іванівна зауважила, що щось іде не так, і різко встала.

У спину їй одразу тицьнулась чиясь тушка не особливо вражаючих розмірів. Так вони й стояли, Олена Іванівна в здивуванні, а суб’єкт за її спиною – у спробах зібратися з думками.

– Це поrрабування! Витягай гаманець та телефон! – видав нарешті суб’єкт. Щоправда, сказано це було не так упевнено, як він собі планував.

Кращим рішенням для суб’єкта було б акуратно відчепитися від Олени Іванівни та бігти додому, поки вона не повернулася, але він продовжував наполягати у своїх злочинних намірах.

Олена Іванівна постояла, подумала і вирішила, що ця пропозиція її не влаштовує, після чого послала грабіжника коротким маршрутом і пішла своїм курсом.

Грабіжнuк намагався гальмувати ногами, продовжуючи чіплятися за каптур Олени Іванівни, але ноги зрадницьки ковзали вперед.

І тут грабіжник припустився фатальної помилки. Він вирішив тюкнути Олену Іванівну по голові, розсудивши, що несвідоме тіло грабувати значно легше.

Але сила удару залишала бажати кращого, тому грабіжнику вдалося лише пом’яти зачіску Олені Іванівні, що дуже їй не сподобалося. Не для цього вона собі цей пучок пів години начісувала, щоб якийсь незрозумілий суб’єкт його зіпсував.

Зупинившись, Олена Іванівна різко нахилилася вперед і хвацько піддала задом, перекидаючи грабіжника через себе. Такої спритності від такої пишної жінки грабіжник не очікував, тому ластівкою перелетів свою жертву, невдало приземлившись усією площиною тушки до її ніг.

Коли грабіжнuк відплювався від землі, що набилася в рот, і перекинувся обличчям догори, там він натрапив на уважний і трохи гидливий погляд Олени Іванівни.

Грабіжнuк став потихеньку відповзати на п’ятій точці якомога далі від цієї небезпечної жінки, але та зупинила його одним командирським окриком, змусивши завмерти на місці.

Олена Іванівна скомандувала встати, що грабіжник з деяким побоюванням і виконав, і тоді ж він припустився другої фатальної помилки. Він спробував втекти від Олени Іванівни.

Піднявшись на ноги, грабіжник розвернувся і з усієї сили кинувся кудись уперед, необачно залишивши свою жертву в тилу.

Олена Іванівна хмикнула, дістала з сумочки свинячу ногу і запустила в злочинний елемент, що намагався втекти. Свого часу вона була чемпіоном університету з гри в міста, тому потрапила вона снарядом точно між лопаток грабіжнику.

Того ніби скосило. Грабіжник звалився на землю і прикинувся полеглим у нерівній боротьбі зі свинячою ногою. Але Олену Іванівну не проведеш. Вона підійшла, підібрала свій метальний снаряд, уважно його оглянула чи не пошкодився він, прибрала назад у сумочку, а потім легенько штовхнула тіло, що симулювало непритомність.

– Вставай, бо гірше буде, – майже ласкаво попередила вона. Грабіжник їй чомусь одразу повірив, тому дуже оперативно піднявся і став по стійці смирно.

Олена Іванівна прискіпливо оглянула тіло що похитувалось, схвально кивнула і простягла грабіжникові свою сумочку. Той завбачливо сховав руки за спину, йому вже не хотілося грабувати.

– Бери-бери, допоможеш мені сумочку донести, – дуже ласкавим тоном, який продер грабіжника до кісточок, повторила Олена Іванівна.

Грабіжнuку залишалося тільки важко зітхнути та взяти сумочку в дами. Якщо в його голові й була думка втекти з отриманою сумочкою, то після того, як Олена Іванівна відпустила її в руки грабіжника, у нього залишилася тільки одна думка, а точніше бажання – щоб пупок не розв’язався.

Олена Іванівна йшла не поспішаючи, контролюючи, як ідуть справи у її не зовсім добровільного помічника. А справи в того йшли погано, він червонів, пітнів і проклинав той день, коли в нього голові з’явилися думки про легку наживу.

Коли Олена Іванівна раптово зупинилася, грабіжник сів просто на місці, незважаючи на те, що там була гола земля.

– Вставай давай, насидишся ще, – посміхнулася Олена Іванівна, підводячи лівою рукою невдалого грабіжника, який так і не випустив з рук її сумочку. Впихнувши у відчинені двері свого грабіжника, Олена Іванівна увійшла слідом.

Вони опинилися в поліції, і грабіжник навіть розплакався від радості. Нарешті хтось його захистить від свавілля цієї жінки!

Черговий, що відірвався від якоїсь своєї писанини, спочатку звернув свій погляд на грабіжника, що кидав скупі чоловічі сльози, а потім помітив Олену Іванівну. Черговий швидко схопився, поправив форму і чітко віддав честь.

– Доброго дня, Петров. Ось привела тобі грабіжника. Напав на мене, гаманець вимагав, телефон, намагався застосувати силу.
На цих словах черговий з якоюсь навіть жалістю подивився на тремтячого грабіжника.

– Ти його оформи, як годиться, а я додому піду, мені ще готувати сьогодні. Сумку віддай, холера! – отримавши квапливий кивок від чергового, Олена Іванівна вихопила сумочку з рук грабіжника і, легко помахуючи їй, вирушила на вихід.

Черговий швидко оформив жертву Олени Іванівни, пояснивши здивованому мужику, що йому пощастило нарватися на майора Сеніну.

– Радій, що вона була в гарному настрої, бо все було б набагато гірше, – порадив грабіжникові поліціянт, і той став слухняно радіти. Навіщо нехтувати доброю порадою? – А ще тобі пощастило, що ти її зустрів сьогодні та одну. Зустрів би ти її завтра і з подружками, то…

Що було б, якби він потрапив до Олени Іванівни з подружками, грабіжник домислював сам і ще більше радів. Все-таки все, що не робиться, все на краще. У його випадку точно.

КІНЕЦЬ.