Вчора я вже не витримала і сказала своєму чоловіку, щоб виніс телевізор зі спальні в свекрушину кімнату.

Як і я, так і мій чоловік родом з села. Коли ми відгуляли весілля, я пішла у невістки, хоч знала точно, що це не на довго, бо ми мали плани щодо нашого з Денисом майбутнього, а це був власний будинок, який ми почали будувати за весільні кошти.

Десь через чотири роки ми перебрались у власне житло і я відчула себе господинею. Від нашого кохання з Денисом у нас народилась донечка Ангелінка.

Сказати, що нам було легко всі ці роки, то я точно злукавлю.

Було по-різному, та з допомогою батьків ми стали такими, як ми є зараз. У нас гарний і затишний будиночок. Чоловік мій мене постійно хвалив, яка я чудова господиня.

Донечка наша зростала і радувала нас своїми успіхами.

Та все змінилось цього року, моя свекруха жила сама, але останнім часом трохи погано себе стала почувати, і чоловік, щоб не метатись на дві сім’ї, вирішив маму привезти до нас жити.

Ця ідея відразу мені не сподобалась, адже моя свекруха Надія Василівна має ще дочку, але та не спішила забирати маму до себе.

Але я, як покірна дружина, не стала сильно перечити чоловіку, хоч і знаючи характер свекрухи розуміла, що буде не легко.

Для Надії Василівни ми виділили кімнату поряд із нашою так, щоб ми чули її, коли їй буде не добре.

На початку наче все було гаразд, моя свекруха старалась мені допомагати і бути корисною, та вже десь ближче до року я почала помічати, що в нас в будинку стало головним слово Надії Василівни, а не моє.

Вона завжди краще знала, що нам робити і як нам правильно жити. Чоловік мій все більше доказував мені, що він ще маленький мамин синочок, що мене сильно дратувало.

В своєму домі я почуваюсь наче я ніхто, а головна Надія Василівна. Вона може собі дозволити зайти в нашу спальню без стуку і навіть деколи із ранковими вересками: “Прокидайтеся, бо вже ранок настав”.

Ну а вчорашня ситуація мене просто вивела із себе. Надія Василівна ще в обід завітала до нас в спальню на перегляд улюблених серіалів.

Мене в той час там не було, адже готувала на кухні вечерю. Коли я зайшла в спальню то застала таку картину, як син із мамою в одному ліжку дивляться фільм і регочуть.

Я ще трохи посиділа з боку і зрозуміла, що тут місця для мене немає і пішла в іншу кімнату читати книгу.

Та вже вечір і я б хотіла вже лягати спати, та моя свекруха засміялась і сказала: “Почекай ще трохи, ще три серії і я піду. Виспишся, ти ще молода”.

Чоловік навіть не зреагував на мене, а їхній кіносеанс з мамою закінчився десь близько дванадцятої.

Коли я прийшла, то дуже сильно була розлючена на чоловіка, тому коли він почав до мене притулятися, я спалахувала наче сірка.

А потім сказала йому, щоб він завтра же цей телевізор переніс в кімнату до свекрухи, а в своїй спальні я хочу відпочинку і це єдиний мій куточок, де я можу собі дозволити розслабитись і помедитувати.

Та це неможливо, коли поряд постійно свекруха, яка сидить буквально в мене на голові.

Джерело