Моя мама на мене ображається, що внуки більше люблять сваху, іншу бабусю, ніж її. Мама все це приймає настільки близько до серця, що я вже просто не знаю, що робити.

Дітей у мене двоє, дві донечки – 11 років і 8. І так, свекруху вони люблять більше, адже вони виросли біля неї, і нічого дивного я сама в цьому не бачу. Мама мого чоловіка живе неподалік від нас, і часто або приходить до нас, або забирає дітей до себе.

Моя мама заробітчанка, вона вже 13 років на заробітках в Італії. Отак, видала мене мама заміж, і з спокійною душею поїхала, як вона сама сказала, заробляти нам усім на краще життя. Мама сама так вирішила, її ніхто не гнав на чужину.

Тата мого не стало давно, я ще в школі вчилася, і мамі довелося все тягнути на собі. Вона і на роботу ходила, і господарство вдома тримала, але на щось суттєве, типу зробити капітальний ремонт в нашому домі, звичайно, зробити вона не могла. Мама дуже мріяла про те, щоб провести воду в дім, і всі зручності, які до того часу у нас були на вулиці.

Юрій прийшов жити до нас, адже я вдома залишилася сама. Його мама теж нас до себе кликала, бо вони з свекром теж одні залишилися, адже мій чоловік у них єдиний син. Та ми вирішили, що нам зручніше буде жити самим, та й мама хотіла, щоб вдома був чоловік – вона нам гроші висилала, а ми господарювали.

Додому мама майже не приїжджала, бо документів не мала, за весь час свого заробітчанства вона була вдома всього 3 рази, то ж логічно, що мої діти її не знають. Звичайно, я їм постійно розповідала про бабусю, та й коли діти підросли, то вони вже самі з нею спілкувалися по відеозв’язку, але це не те, що тут бабуся під боком.

Одним словом, приїхала моя мама на Різдво, тішилася, як ми все гарно облаштували, тепер наш будинок просто не впізнати. Ми його відбудували, провели в дім воду, зробили всі зручності – мама була просто в захваті. А от ситуація з дітьми її дуже засмутила – діти до неї майже не йдуть, а за першої кращої нагоди біжать до тієї бабусі.

– Вони мене зовсім не люблять, – плачеться моя мама. – А чим я гірша бабуся?

– Не гірша, – пояснюю. – Просто вони тебе не знають, і їм потрібен час, щоб до тебе звикнути.

– Ага, поки вони звикнуть, то мені вже треба буде назад повертатися, – нарікає мама.

А я наче винна. Ну що я можу зробити? Це з логічно, що діти люблять ту бабусю, біля якої виросли. Я б хотіла хоч якось виправити ситуацію, щоб моя мама так не засмучувалася, але не знаю як це можна зробити?

КІНЕЦЬ.