Стас та Люда прожили у шлюбі 7 років, і за цей час у них народився син, якому вже було 4 роки. Їхнє сімейне життя, здавалося, йшло своєю чергою: затишний будинок, спільні вечері, вихідні в колі сім’ї.

Але в один несподіваний момент Люда зупинилася і задумалася про свої почуття та почуття Стаса.

Увечері, коли Стас повернувся з роботи, Люда вирішила поговорити з ним. Вона подала чай і сіла навпроти нього.

– Стасе, ти мене ще любиш?

– Запитала вона з надією в голосі.

Стас здивовано підняв погляд на дружину:

– Звичайно люблю. Чому ти питаєш?

– Просто іноді мені здається, що ти зі мною заради затишку та турботи, а не заради кохання, – Люда сумно опустила погляд.

Стас узяв її руки у свої: – Людо, ти для мене все.

Я вдячний тобі за наш будинок, нашого сина, за кожен день, проведений разом.

Ці слова заспокоїли Люду, але вона все ще шукала підтвердження його почуттів. Наступного дня, коли Стас повернувся з роботи, він приніс із собою букет її улюблених квітів і запропонував провести вечір удвох,

залишивши сина з бабусею. Вечір пройшов у теплій та романтичній атмосфері, нагадавши Люді про ті часи, коли вони лише починали зустрічатися.

– Людо, я хочу, щоб ти знала, як сильно я тебе ціную і люблю, – зізнався Стас, коли вони сиділи у затишному ресторані.

Люда подивилася на нього з усмішкою, і її серце наповнилося теплом. Вона зрозуміла, що її сумніви були марними. Стас справді любив її, і всі його турботи та увага були щирими.

КІНЕЦЬ.