Ще з самого першого дня, як тільки я познайомилася з дружиною свого сина, своєю невісткою, я зрозуміла лише одне: все одно вона з моїм сином розлучиться, хоч би дітей не було лише. Я просто побачила, що вона не дуже добра людина і мене просто насторожило це.

Жив син Олег зі своєю дружиною у мене. Олег відкрив власний бізнес, взяв кредит і за 5 років придбав власну квартиру, правда, однокімнатну. на окраїні міста, але все ж свою власну.

Довго у молодих не було дітей, але я не хвилювалася за це, адже бачила, що моя невістка не буде доброю мамою. Дружина Олега, на жаль, була занадто жадібна до грошей: купи-купи-купи. Причому все лише їй потрібно, навіть мені на подарунки скупилася, син зі своєї заначки мені квіти купував. Я вже потім про це дізналася.

Але ось на п’ятому році сімейного життя моя невістка сказала нам, що чекає дитину, і тепер світ повинен був крутитися навколо неї: у неї запити, як у пані при надії, вона хоче все і відразу.

“Хочу полуницю вночі, хочу персиків свіжих, хочу на море і взагалі – не знаю, що хочу!”.

І це не дивлячись на те, що потрібно було платити кредит ще, адже мій син, на той час, ще навіть не виплатив його повністю. Я з великим сумом уявляла, що ж буде, коли народиться дитина у нас.

Згодом у нас народилася внучка, і невістка дійсно – взагалі стала якоюсь вже зовсім недоброю. Мало того, що й раніше вона була дуже примхливою, так тепер Віра додалася ще й якась невдячність, наче всі все їй повинні робити і весь світ крутиться навколо неї.

Віра не соромилася навіть мене, якщо я приходила до онучки, а молоді сперечалися між собою, вона ніколи не зупинялася, наче й мене поруч немає біля них: все їй не так – і грошей мало, і квартира тісна, і взагалі – вона не таке життя собі уявляла.

Я постійно намагалася мовчати, адже розуміла, що я змінити нічого не можу, та й ніхто не стане слухати мене. Та одного разу вже мовчати не було бажання і я їй раз сказала: не подобається – їдь до своїх батьків!

Та Віра й слухати мене не збиралася, я для неї зовсім не авторитет. Та мені: «Ну ні, це моя з дитиною квартира, а не ваша чи вашого сина, так що будьте добрі і помовчіть».

Коли внучці моїй тільки виповнилося три роки, син розлучився зі своєю дружиною. Я не можу сказати, що на жаль, адже бачила добре, якою нещасливою була моя дитина у своїй власній сім’ї і у своєму власному домі.

Квартира дісталася моїй невістці, і навіть я не була проти: відкупилися, та й внучці треба десь жити. Олег після розлучення таки переїхав жити до мене, справно платить аліменти на внучку.

Але невістка колишня моя все ніяк не заспокоїлася! Віра зараз просить у мого сина 7 тисяч гривень на няню щомісяця: мовляв, теж хоче йти працювати, а в садок не віддасть дитину – навіть в приватний.

Мовляв, діти хворіють там часто, іноді і без нагляду залишають, вона не хоче такого. Ось, вона, мовляв, знайшла ідеальний варіант: няня від фірми, з педагогічною освітою і відмінними рекомендаціями, а не просто якась тітка з вулиці. Тільки, ось, за няню платити повинен тато, а її заробіток бухгалтера вона витрачатиме на себе! Це що – нормально?

Я кажу: «Навіщо ти у сина постійно лише гроші просиш? Квартиру він вам залишив, аліменти платить, а якщо вже ти так не хочеш садків, то давай я буду з онукою сидіти у вас, приходитиму з понеділка по п’ятницю, все одно ж на пенсії! А ось заплатиш ти мені хоча б чисто символічну суму в 3 тисячі гривень за послуги? У мене, хоч і не педагогічна, але медична освіта, що теж дуже важливо, а я сина виростила, значить і педагогічний досвід є!»

Та Віра взагалі була дуже незадоволена такою моєю пропозицією почала говорити, що ми – родина, яка шкодує грошей на рідну дитину. Так мені й не потрібні цих 3 тисячі, із задоволенням сиділа б з онукою, просто вирішила перевірити її на порядність. Але від моїх послуг вона відмовляється – мовляв, не те виховання буде в її дитини зі старою жінкою.

Найгірше, що невістка сказала мені і синові – мовляв, не будете давати щомісяця 7 тисяч на няню, шкодувати будете для дитини, то краще тоді вам з нею не бачитися зовсім. Каже, що нам значить байдуже до неї.

Ось як правильно нам вчинити? Тільки через малятка терпимо її характер, але 7 тисяч гривень на няню – це вже точно перебір. Та й взагалі, я вважаю, що діти повинні рости в соціумі. Ось за приватний садок – це було б ще нормально заплатити, а за няню – ні, це марна трата таких грошей.

Невже бувають такі жадібні люди? Як нам правильно вчинити, щоб невістка вже нічого не просила у нас?

КІНЕЦЬ.