Раніше я думала, що такі історії відбуваються лише з дівчатами, які «пиляють» мізки та контролюють своїх партнерів. Мені завжди здавалося, що в мене цілком здорові стосунки, що ґрунтуються на взаємній довірі.

З Артемом зустрічалася майже півтора роки. Ми обидвоє зайняті люди, думаємо про кар’єру, тому питання весілля поки що не порушували. Я повністю довіряла хлопцю, ніколи навіть не могла подумати, що йому зі мною погано.

Я з тих людей, які вважають за краще обговорювати всі проблеми. У нас із Артемом так і було: якщо когось щось хвилювало, сідали та обговорювали.

Ми знали проблеми один одного на роботі, надавали один одному підтримку, якщо вона була потрібна. Все було чудово.

Буквально два місяці тому я помітила, що ставлення Артема до мене змінилося на гірший бік. Він часто йшов спати раніше, не дивився зі мною фільмів, відмовлявся від спільних прогулянок. Я думала, що він утомлюється так сильно, що у нього просто не залишається сил ні на що. Як я помилялася!

Ми не мали взаємного контролю. Він ніколи не ліз у мій телефон, я не читала його листування. Мені здавалося, що повага чужих кордонів – одна із складових здорових щасливих стосунків.

Мабуть, моя довіра та адекватність стали зеленим світлом для його поведінки. Того вечора ми мали піти на ковзанку. Це був мій перший повністю вільний день. Артем теж повернувся з роботи рано, хоча був кінець року – звіти, підбиття підсумків.

– Артем я готова. Ходімо пішки чи на таксі поїдемо?

Я була у гарному настрої. Мені потрібен був цей відпочинок, я чекала на нього весь тиждень. Артем виглядав кисло. Він навіть не став відриватися від телефону, щоби нормально відповісти мені.

– Ні. Я не піду, – буркнув він, щось активно друкуючи. – Справи.

– Але ж ми домовилися про це ще на вихідних, – зауважила я, намагаючись не кип’ятитися. – І вчора ти сказав, що все в силі!

Артем кинув на мене невдоволений погляд і закотив очі. Я мимоволі подивилася на екран його телефону та побачила фотографію симпатичної дівчини

Артем помітив це і судорожно заблокував телефон. Мені коштувало великих зусиль не влаштувати скандалу і не розплакатися! Я все відразу зрозуміла: паззл у голові склався за пару секунд. І його холодність, і ці несподівані плани. На душі стало бридко.

– А відправниця цього фото якраз і є твоїми справами?

Артем почервонів. Я не хотіла слухати його виправдання. Усміхнулася через силу і сказала йому забиратися з моєї квартири.

Ми часто говорили про довіру, про зради, про те, що я таке ніколи не зможу пробачити. У мене є повага до себе, я горда та самодостатня жінка. Думала ще, що сильна, але в цей момент я стала маленькою дівчинкою, яка хотіла, щоб її обняли і пошкодували.

Він виправдовувався. Класичний варіант: “та я нічого не робив, вона сама мені все скинула, я ж люблю тільки тебе, чому ти мені не віриш” і все в цьому дусі. Але навіть не хотіла слухати.

– Чому ти так зі мною поводишся?! – ледве стримуючи сльози, спитала я, обриваючи його порожні виправдання. І Артем, дивлячись на мене, зрозумів, що відмовки не допоможуть.

– Ну і що з того, що я так вчинив? – крикнув він, схоплюючись з дивана і погрозливо скидаючи руку. – Я чоловік, мені можна! У мене може бути кілька жінок, з якими я задовольняю свої потреби. Але одружуся я тільки з тобою!

Я засміялася. А що ще лишалося? От тільки мені здавалося, що я сміюся з себе. Я довіряла йому, підтримувала та любила всім серцем.

Того ж вечора я зажадала, щоб він зібрав речі і поїхав. На ковзанку пішла сама, а потім поринула у роботу з головою.

КІНЕЦЬ.