Місяць тому я зіткнулася з непростою ситуацією, пов’язаною з моїм весіллям. Я вибрала розкішний ресторан для прийому гостей – на це рішення вплинули батьки мого нареченого, які наполягали на оплаті. Це місце було їхньою мрією для весілля сина. Мене влаштувало б і простіше торжество, але я не бачила причин сперечатися. Батьки мого нареченого знали, що я не женуся за їхнім багатством, і завжди ставилися до мене по-доброму. Для них весілля було важливою подією, та й мої батьки теж не заперечували. Однак мої друзі відреагували інакше.

Вони відкрито ділилися своїми побоюваннями, що почуватимуться не у своїй тарілці серед пишноти заходу. Вони переживали, що не впишуться в обстановку своїми більш простими вбраннями та відсутністю екстравагантних аксесуарів, побоюючись глузувань з боку багатших гостей нареченого. Їхня реакція мене збентежила . Мій наречений Ренат та його сім’я ніколи не виставляли напоказ своє багатство і цінували особисті якості вище за матеріальні. Гості, яких вони запросили, також поділяли ці цінності. Незважаючи на це, занепокоєння моїх друзів загрожувало радості свята.

Ресторан і навіть весільна сукня моєї мрії тепер здавалися надмірно екстравагантними. Я сподівалася створити незабутній день для всіх. Але натомість я зіткнулася із заздрістю, плітками та прямими претензіями. Зараз я запитую себе: невже я когось образила? Я ніколи не просила щедрих подарунків чи особливих послуг. Моїм наміром було відсвяткувати з тими, хто мені дорогий, але мене звинувачують у тому, що я поділяю запрошених. Невже мої друзі за своєю природою невдячні і не здатні радіти моєму щастю?