Тієї ночі Ігор взагалі не збирався лягати спати. Тому що саме тієї ночі він і запланував свою втечу з дому.

У нього вже було підготовлено. Дві валізи з речами стояли в коморі і чекали, коли їх завантажать у багажник таксі, яке Ігор планував викликати одразу, як вийде з під’їзду.

Щоб дружина нічого не запідозрила про валізи, Ігор сказав їй, що ці старі валізи він використовує, як ящики для зберігання старих журналів та газет.

-Викидати шкода, – сказав Ігор. – Хай краще у валізах будуть. Правильно? Краще, аніж стелажі під це барахло купувати. А мені іноді так хочеться почитати якийсь старий журнальчик.…

-Ну, коли хочеться, тоді звісно, – сказала Люда, підозріло подивившись на валізи. – Для старих газет та журналів, кажеш?

-Тільки для старих, Людо, – запевняв Ігор.

– Бачиш, як багато їх накопичилося за 20 років, що ми разом. А валізи старі вже. Адже ти навіть їх викинути хотіла. Пам’ятаєш?

-Пам’ятаю.

-Ну от я й думаю, що даремно добру пропадати.

Тієї ночі, коли все мало статися, Ігор сидів на кухні, з ноутбуком, і вдавав, що зайнятий якоюсь серйозною справою.
-Я ще трохи попрацюю, Людо, – лагідно сказав він дружині, коли та вказала на пізню годину і на те, що завтра вставати рано. – Ти відпочивай, кохана. Я як тільки все закінчу, так одразу і прийду до тебе.

-Ну-ну, – сказала Люда, підозріло дивлячись на чоловіка. – Довго не засиджуйся.

-Кілька годин, не більше, – сказав Ігор.

Коли Люда вийшла, Ігор зробив серйозне обличчя.

-Все йде за планом, – подумав він. – Скоро вона засне.

Люда заснула біля першої години ночі.

-Пора! – рішуче сказав Ігор.

Він тихенько, щоб не чула дружина, витяг валізи з комори, тихо одягнувся і ще тихіше вийшов з квартири.

-Все йде, як треба! – сказав Ігор, виходячи з ліфта. – Все йде, як і заплановано!

Ігор уже хотів вийти з під’їзду і викликати таксі, як раптом зрозумів, що свій телефон він забув удома, на кухні, біля ноутбука!

-Боже, як це я так?! – подумав Ігор. – Ось через такі дрібниці й руйнуються великі плани. Гаразд. Зараз тихенько повернуся в квартиру, візьму телефон і все в мене буде добре…

Ігор знову піднявся на свій поверх, підійшов до дверей квартири і тільки тоді зрозумів, що телефон – це не найстрашніше.

-Ключі від квартири я теж залишив вдома, – подумав Ігор. – Ось цього мені зараз тільки й не вистачало! І що тепер робити?!

Ігор трохи подумав, відніс валізи на поверх нижче, повернувся і подзвонив у квартиру.

Люда відкрила двері, глянула на нього й ахнула.

-Ти чого тут? – Люда здивовано дивилася на чоловіка

-Та ось, Людочко, – сказав Ігор, – вирішив прогулятися, подихати свіжим повітрям, а ключі вдома залишив.

Ігор уже хотів зайти у квартиру, але Люда його не пустила.

-Чекай тут, – сказала вона. – Не заходь. Прикмета погана. Зараз я тобі дам ключі.

Люда дала Ігореві ключі.

-Тепер можеш іти. Довго там не гуляй. Завтра вставати рано.

Ігор усміхнувся і пішов до ліфта. Коли Люда зачинила двері, Ігор почав думати, що робити далі.

-Добре, – вирішив Ігор. – П’ять хвилин погуляю і повернуся. Візьму телефон і… Тільки мене тут і бачили!

Ігор спустився поверхом нижче. Постояв п’ять хвилин біля своїх валіз і повернувся в квартиру. Він тихо пройшов на кухню і побачив, що Люда розмовляє з кимось по його телефону.

-Це вона з Ольгою говорить, – подумав Ігор і йому стало лячно.

Ігор одразу згадав ту розмову з Людою, через яку він і зважився на таємну втечу. Ігор тоді спитав Люду, що вона зробить, якщо дізнається, що він піде до іншої.

Запитав ніби жартома. Але Люда відповіла йому дуже серйозно, що краще буде, якщо таке не станеться.

-Погано буде їй, – сказала тоді Люда. – Але тобі буде ще гірше…

А коли Ігор знову ж таки жартома запитав, що саме зробить Люда, то почув докладну і неприємну відповідь.

-Тобі б, Людо, сценарії для фільмів писати, – сказав тоді Ігор. – Невже ти зважишся на таке?

-Яке таке? – здивувалася тоді Люда. – Це я тобі ще не найгірше розповіла.

-Не найгірше?.. – оторопів Ігор.

-Це так, – усміхнулася Люда. – Дитячі розваги.

Ось тоді Ігор і зрозумів, що від Люді слід іти таємно. А зараз він бачить, що його телефон у її руках, і вона розмовляє по ньому з якоюсь жінкою.

-А я вам кажу, жінко, що якщо ви ще раз подзвоните на цей телефон, а тим більше вночі, коли всі сплять, то я зроблю все, щоб знайти вас і…

Люда глянула на Ігоря.

-Уявляєш, – сказала Люда. – Поклала слухавку. Нахаба.

-Хто це? – слабким голосом спитав Ігор.

-Якась Зіна, – відповіла Люда.

-Але я не знаю ніякої Зіни! – зрадів Ігор. – Це, певно, якась помилка! Непорозуміння!

-Звідки ж тобі її знати, – сказала Люда. – Це рекламний агент. Щось там пропонувала тобі. Уявляєш, до чого дійшли! Вже вночі дзвонять.

Ігорю одразу стало легко.

-Ти нагулявся, чи по телефон повернувся? – спитала Люда.

-По телефон, кохана, – сказав Ігор. – Ще не нагулявся. Таке повітря свіже на вулиці.

-Ну, погуляй ще, – дозволила Люда і пішла спати.

Ігор вийшов із квартири.

-Як же добре жити на світі! – подумав він.

Посмішка сяяла на його щасливому обличчі, коли він спускався поверхом нижче за валізами.

-Зараз стрибну в таксі, – думав він. – І через пів години я біля Ольги!

Але всі його мрії розвіялися, коли він спустився поверхом нижче. Справа в тому, що залишених ним валіз там не було. Щаслива усмішка повільно сповзала з обличчя Ігоря.

Втім, Ігор ще на щось сподівався.

-Цього не може бути, – подумав він. – Невже хтось потягнув? Ні, ні. Тільки не це. Це якась помилка. Напевно, я їх залишив на якомусь іншому поверсі. Я зараз знайду їх. Я швидко.

Ігор кинувся шукати свої валізи. Оглянув усі поверхи згори до низу. Марно. Їх не було. Ігор зрозумів, що валізи хтось взяв.

-Та ну його все! – закричав Ігор, сів на сходи і заплакав.

Ігор, звичайно, міг покинути дружину і без валіз. Розповісти все, як є Ользі. І вона, мабуть, зрозуміла б його і вони разом посміялися б з того, що сталося. Але Ігор сприйняв все, що трапилося інакше.

-Щось, мабуть, не пускає мене до Ольги, – сказав Ігор. – Отже, така моя доля завжди залишатися з Людою.

Він повернувся додому і ліг спати…

…Наступного дня Ігор подзвонив Ользі.

-Слухай, Олю, – сказав Ігор. – Отже так. Нічого з тобою у нас не вийде. А я говорю, що не вийде. Чому? Не наша це доля от чому!

Ну от, отож… Все, я все сказав. І не дзвони мені більше. А я кажу, не дзвони! І взагалі, радуйся, що Люда про нас нічого не дізналася, і все так добре закінчилося. Вважай, що тобі пощастило. Я навіть сказав би, що нам обом пощастило…

Люда, звісно, ​​помітила, що з комори зникли валізи. А також вона звернула увагу на те, що дуже багатьох речей Ігоря не стало.

Спочатку Ігор хотів розповісти Люді всю правду. Але подумавши і все добре зваживши, він вирішив, що такі подвиги точно нікому не потрібні.

І вся ця правдивість йому зовсім не пасує. Тому він сказав, що валізи зі старими журналами викинув, а речі роздав нужденним…