У двадцять шість років Віра вийшла заміж за Миколу, а за два роки у них з’явилася прекрасна донька.

Жила молода сім’я у квартирі, яка дісталася дівчині у спадок від бабусі.

Якось навесні Ніна Борисівна, мати Миколи, затіяла у себе в квартирі грандіозний ремонт.

Щоб не жити в дискомфортній обстановці, вона попросилася пожити до невістки із сином.

Хоч у Віри і були натягнуті стосунки зі своєю свекрухою, невістка все ж таки погодилася дати притулок жінці.

Чималу роль у цьому рішенні відіграв Микола, який наполегливо просив за свою маму, та природна безконфліктність дівчини.

З цієї ж причини свекрусі сподобалося спільне проживання із сином та його дружиною.

У чужій квартирі жінка поводилася не як гостя, а як нахабний квартирант.

– Що за нісенітницю ти готуєш моєму синові на сніданок? Свою дочку ти цим явно годувати не будеш, а йому даєш, – першого ж ранку у родичів почала говорити Ніна Борисівна.

– Він сам вибирає, що йому хочеться на сніданок. Вчора він попросив яєчню з ковбасою та свіжо звареною кавою. Йому тридцять один рік, він давно вже не хлопчик, – за допомогою віку Віра вирішила нагадати свекрусі про самостійність Миколи.

– Коли даєш йому волю, він будь-яку нісенітницю вибирає, ще ніколи нічого доброго не вибрав, – нахабно подивившись у вічі невістки, з докором процідила жінка.

Син Ніни Борисівни мовчки сидів за столом і слухав суперечку двох жінок. Віра глянула на свого обранця і не стала відповідати на закиди свекрухи.

Тим більше, право їсти вранці те, що він хоче, чоловік повинен був відстояти сам.

Свекруха відставила убік куховарство невістки і приготувала синові вівсяну кашу на молоці.

Віра посміхнулася і, подивившись на Миколу, з’їла приготовлену для нього яєчню та каву.

Єдине, що дівчина не дозволяла нікому так, це втручатися у виховання дочки.

Ніна Борисівна це знала і ніколи не торкалася цієї теми.

Через місяць у господині квартири виникло закономірне питання, коли у свекрухи закінчиться ремонт, і вона повернеться додому.

– Що у вас із ремонтом? До якого числа обіцяють закінчити? – Вирішила уточнити Віра.

– Не знаю, там не працівники, а ледарі. Я їм сказала в персиковий стіни пофарбувати, а вони мені в жовтий все зробили. Тепер перефарбовуватимуть, — невдоволено пробурчала жінка.

– А терміни вони не кажуть? – продовжила напирати невістка.

– Ще місяць чи два, – буркнула свекруха і всім своїм виглядом показала, що ця тема їй не приємна.

Минуло два місяці і, вже порядком втомлена від присутності родички Віра, знову порушила питання про її від’їзд.

– Коли фінал вашого ремонту? Цього року хоч дороблять? – не приховуючи сарказму, поцікавилася дівчина.

– Дороблять. Сантехніку поставлять і все закінчать, – сухо відповіла Ніна Борисівна.

– За місяць встигнуть чи ні? Здається мені, що ні, – єхидно посміхнувшись, промовила невістка.

Вона вже давно розкусила свекруху, якій подобалося гостювати у сина під приводом ремонту.

Жінка майже нічого не робила вдома, зрідка няньчилась з онукою і за настроєм готувала.

Ще й неабияк економила, бо всі продукти купувалися за рахунок Миколи та Віри.

– Яка ти… Тобі зі мною пощастило, я справжнє золото порівняно зі своєю свекрухою. Бабуся Миколи, Ірина Йосипівно, в буквальному сенсі зводила мене. Щодня до мене з дрібниць чіплялася. Зауваж, я до тебе не лізу! – вигородила себе Ніна Борисівна.

– Так, майже не лізете. Тільки все що я роблю критикуєте, – нагадала “святій” родичі дівчина.

– Ой, не вигадуй! Злегка пожартувала і все, ти сприймаєш все близько до душі. Ви їсте всякий непотріб, хтось же повинен вас наставити на істинний шлях, – виправдалася свекруха і пішла до себе в кімнату.

Сама того не підозрюючи, Ніна Борисівна підкинула Вірі і ідею запросити до себе в гості свекруху своєї свекрухи.

Нехай бабуся Миколи нагадає його мамі, як це постійно перебуватиме у дискомфортному стані.

Увечері того ж дня Віра зателефонувала Ірині Йосипівні та запросила її до себе у гості.

Прабабуся давно хотіла подивитись на доньку Миколи і з радістю погодилася.

Ранок наступного дня почався як завжди: чоловік Віри неохоче покопався ложкою у тарілці з вівсяною кашею і пішов на роботу.

Свекруха вкотре пояснила невістці, як правильно доглядати за чоловіком.

Дівчина вже давно не звертала уваги на її вчення. Несподівано хтось подзвонив у домофон.

Дівчина побігла в коридор і, знявши слухавку, натиснула кнопку і впустила в під’їзд невідомого.

– Хто це з ранку до тебе прийшов? Пам’ятай, ти дівчина заміжня, тому будь-кого я в будинку не потерплю, – суворо попередила невістку Ніна Борисівна.

– Не хвилюйтеся, це родичка, – посміхнулася Віра у передчутті зустрічі свекрухи зі свекрухою.

За кілька хвилин вхідні двері відчинилися, і на порозі з’явилася Ірина Йосипівна.

– Привіт! Як добре, що ви приїхали. Микола ввечері зрадіє, що його кохана бабуся в гостях, – солодким голоском промовила дівчина.

– Привіт Вірочка! О, Нінка, і ти тут? Я повз сміттєві баки йшла і тебе згадала. Адже якби не мій син, ти б по них зараз нишпорила, – засміялася жінка похилого віку.

Ніну Борисівну від такого привітання пересмикнуло, її райдужний настрій був безповоротно зіпсований.

– Доброго дня! А ви тут якими долями? – уїдливо поцікавилася вона у відповідь.

– Це я запросила Ірину Йосипівну погостювати в нас. Вона ж жодного разу не бачила своєї правнучки, – втрутилася в розмову Віра.

– Погостювати, – засмучено промимрила мама Миколи.

– А ти, я дивлюсь, зовсім не рада? Я думала ти скучила за мною, – продовжила потішатися Ірина Йосипівна.

Однак на це запитання її невістка не відповіла, вона з похиленою головою пішла на кухню.

– Проходьте, я вам правнучку покажу, – заметушилась навколо бабусі Ірини Віра.

– Ага, зараз… Ось, візьми пиріжки, з чаєм з’їмо. Ніна вас зі своїм куховарством вже дістала, – промовила старенька і почала копатися в сумці.

Весь день Ірина Йосипівна висміювала Ніну Борисівну, зрештою свекруха не витримала і почала комусь дзвонити.

– У мене радісна новина, ремонтники закінчили всі свої роботи, і я можу повертатися до себе додому, – несподівано заявила Вірі свекруха.

Свою літню єхидну родичку вона демонстративно ігнорувала.

– Я зараз таксі замовлю і додому поїду, не терпиться на квартиру подивитися, – під вигаданим приводом збиралася Ніна Борисівна.

Як тільки жінка відбула додому, Віра полегшено видихнула. Микола сильно здивувався від’їзду матері, до присутності якої він уже звик.

Ірина Йосипівна не стала зловживати гостинністю і поїхала наступного ж дня.

Тим більше вона чудово розуміла, навіщо Віра насправді покликала її у гості.

КІНЕЦЬ.