У тьмяному світлі клубу “Екліпс” Юля танцювала у ритмі пульсуючої музики. Її срібний ланцюжок, подарунок від хлопця, блищав на шиї.

Але один необережний рух – і вона зачепилась за щось. Озирнувшись, Юля побачила високого хлопця з темним волоссям, в якого вп’явся її ланцюжок.

“Ой, вибач, не хотіла,” – зніяковіло промовила Юля, намагаючись звільнити ланцюжок. “Нічого, буває” – посміхнувся хлопець, допомагаючи їй.

Цієї миті підійшов хлопець Юлі, Олексій, і побачивши сцену, розлютився:

“Що тут відбувається?” Юля спробувала пояснити, та Олексій не слухав. Слова звинувачень сипалися на неї, і, не витримавши, він пішов, залишивши Юлю одну.

Сльози блищали на її очах, коли вона дивилася йому у слід. “Ти в порядку?” – Обережно запитав незнайомець, коли Юля звільнила ланцюжок.

“Так, мабуть,” – пробурмотіла вона, втираючи сльози. “Спасибі тобі.” “Я Максим,” – представився він, простягаючи руку. “Юля,” – відповіла дівчина, посміхаючись крізь сльози. Вони говорили всю ніч.

Максим виявився дивовижним співрозмовником: уважним, розумним, з почуттям гумору. Він слухав її, як ніхто інший, і Юля почувалася особливою. Коли клуб закрився,

Максим запропонував проводити Юлю додому. На вулиці було свіжо та тихо після гучної музики клубу. “Сьогоднішній вечір вийшов не таким, як я планувала”, – задумливо сказала Юля.

“Але, можливо, він виявився кращим”, – посміхнувся Максим. Юля подивилася на нього і зрозуміла, що він має рацію.

Того вечора випадкова зустріч обернулася чимось більшим. Ланцюжок, який вона вважала символом зв’язку з Олексієм, виявився ключем до нового розділу в її житті.

КІНЕЦЬ.