Вони були ідеальною парою. Одного разу мій син привів додому худеньку скромну дівчину Машу. Це він так її представив, насправді її звали Маріанна. Вона мені відразу сподобалася: величезні очиська, виразне обличчя, але при цьому дуже скромний одяг … Давалася взнаки в ній якась невпевненість чи що. Її підсвідомо хотілося захищати.

І мій син, як справжній чоловік, узяв на себе цю місію. Дуже швидко вони стали жити окремо. Маша була з іншого міста, так що поки вона вчилася, батьки орендували їй квартиру, де став жити і мій син. За короткий час він сильно змінився: став серйозніший, вступив до інституту, ввечері влаштувався в кафешку підробляти.

Я не могла не розуміти – до чого все йде, а тому почала потихеньку відкладати гроші на весілля. Заяву вони подали трохи раніше, ніж я припускала, так що накопичилося у мене негусто. Я і запропонувала зіграти весілля скромненько, покликати тільки близьких родичів. Але Маша раптом взбрикнула.

Я вперше бачила її такою розлюченою, коли вона заявила мені, що це її весілля і воно буде таким, яким вона, Маша, забажає: обручка з великим діамантом, сукня – від кращих модельєрів, карета, виїзна реєстрація на березі моря, а також гостей – купа. Щоб усі бачили, яка вона щаслива.

– Правда, Женю? – запитала вона у мого сина, а тому нічого не залишалося, як підтримати її. Хоча я-то знаю, що йому самому не хотілося витрачати кошти даремно (а інакше не скажеш). Тим більше, якщо їх немає.

Довелося йому взяти кредит, але цього не вистачило, тоді Женя замовив кредитну карту. Там перші два місяці відсотки не нараховуються. Ось він і вирішив, що напевно гості зберуть чималу суму, а значить вдасться все вчасно погасити.

Весілля відгуляли відмінно. Маша була прекрасна, Женя виглядав щасливим, гості дня три гуляли на базі відпочинку, їли, пили і веселилися.

І, дійсно, зібрали чималу суму грошей, так що мій Женя з полегшенням зітхнув – її цілком вистачить, щоб погасити всі кредити. Та й я пораділа, що нема йому ніяких боргів. На тому всі і роз’їхалися по своїх домівках.

Вранці дзвонить мені переляканий Женя і каже: прокинувся, а Маші немає, та й грошей немає. Дзвонив їй, а вона не відповідає. Я заспокоїла його як змогла. Та й що б сталося?

Ну не вкрали ж її справді! Про всяк випадок приїхала до нього. Машу, дійсно, не вкрали. Вона прийшла десь через кілька годин, радісно повисла на шиї у чоловіка і почала щебетати: «Дорогий!

Я така щаслива! Здійснилася твоя мрія! Ти ж хотів до Бразилії? Я купила путівки. Через кілька тижнів ми їдемо у весільну подорож. Зібраних грошей нам якраз вистачило, ще й потусити залишилося».

Женя аж весь поблід. Спочатку він намагався напоумити дружину, потім почав умовляти. І ось тут вона пред’явила йому рахунок, мовляв, ти ж жив у мене на квартирі і не платив за неї, так що, вважай, я просто взяла своє! А я дивилася на Машу і не розуміла, як вона так швидко змінилася. Може, треба було раніше втрутитися?

Ще до весілля кольнула мені її тодішня заява. Але найгірше – мій син ніби згас в мить. Він відмовився від поїздки і його дружина вирушила до Бразилії з матір’ю. Тепер Женька думає що робити: розлучатися чи почекати, може все ще зміниться.

КІНЕЦЬ.