В неділю у мене був день народження, і я так засмутилася, що словами не передати. Приїхала моя донька з зятем, посиділи в мене всього годинку, і поїхали, навіть до торта не дочекалися. А я ж готувалася до їхнього приходу, хотіла щоб ми добре посиділи як в старі часи. Я і подумати б не могла, що донька так відреагує, коли я їм сказала, що збираюся розписатися з Василем, і що ми плануємо жити в нас в будинку
В неділю у мене був день народження, і я так засмутилася, що словами не передати. Приїхала моя донька з зятем, посиділи в мене всього годинку, і поїхали, навіть до торта не дочекалися. А я ж готувалася до їхнього приходу, хотіла щоб ми добре посиділи як в старі часи.
Мені 63 роки, моїй доньці Дарині 35. Вона давно одружена, має двоє дітей. Живуть вони з зятем окремо, мають двокімнатну квартиру, яку я їм допомогла купити, бо кілька років була на заробітках в Іспанії. Ми тоді з сватами скинулися, і купили житло дітям, так що вони відразу пішли жити окремо.
У мене є будинок за містом, зараз я в ньому живу сама. Я давно вдова, чоловіка мого раптово не стало в молодому віці, а Дарина в мене єдина дитина, і відколи вона вийшла заміж, я сама залишилася. В Іспанії я була 8 років, заробила на квартиру доньці, собі на ремонт в будинку, і повернулася.
Вирішила, що досить з мене тих заробітків, всіх грошей не заробиш, а треба ж і пожити для себе. Я в Іспанії таких історій наслухалася, що зрозуміла, що не завжди гроші щастя приносять. Тож на життя я собі заробила, і додому приїхала. Живу собі, маю город, господарку, і дітям з того допомагаю.
А нещодавно до мене почав свататися один чоловік з села, я спочатку це не сприймала серйозно, але потім собі подумала – а чому б і ні? Василь вдівець, мій ровесник, господар на все село – таких ще пошукати треба. Він живе недалеко від мене, разом з сином і його дружиною. Зрозуміло, що з невісткою живеться не солодко.
Став Василь до мене приходити, допомагає мені неабияк по господарству, от ми з ним і вирішили зійтися. А оскільки ми ще люди доволі молоді, та й живемо в селі, де не прийнято жити “на віру”, то ми вирішили розписатися.
Цю інформацію я вирішила озвучити доньці на свій день народження, куди запросила і Василя. Та я і подумати б не могла, що донька так відреагує, коли я їм сказала, що збираюся розписатися з Василем, і що ми плануємо жити в нас в будинку.
Дарині наче мову втяло, вона відразу встала з-за столу, і покликала мене на кухню. А там вже, не вибираючи слів, сказала мені все, що думає з цього приводу. Донька обурена моїм рішенням офіційно оформлювати стосунки і приводити чужу людину в наш дім. Вони з зятем і дітьми навіть на тортик не дочекалися, відразу поїхали додому.
Я не можу зрозуміти, чому донька себе так поводить. Чому вона не радіє за мене, адже у неї своє життя, вони постійно не мають на мене часу. А з Василем мені не так буде сумно.
То що мені робити? Як бути в цій ситуації?
КІНЕЦЬ.