Моя сестра Марія була у шлюбі без малого 7 років, заміж вона виходила з великого кохання. Втім, не без розрахунку, якщо вже щиро казати.

На момент весілля її наречений впевнено і дуже добре йшов вгору по кар’єрних сходах. Такого перспективного нареченого треба було ще пошукати, а пощастило саме Марії моїй.

Справа в тому, що у чоловіка Марії Миколи це другий шлюб.

Перший почався ще в молоді студентські роки. З тією дружиною вони ледь випливали з неймовірних злиднів, зі студентського гуртожитку, разом ставали на ноги. Бували дні, коли ділили на двох звичайний маленький пакетик мівіни, більше ніякої їжі не було у них зовсім.

Проте, неймовірними зусиллями, обоє старалися йти вгору, підтримуючи та допомагаючи один одному в кожну хвилину. Закінчили навчання, чоловік з дружиною влаштувалися на хорошу роботу, почали збирати гроші на свою власну квартиру.

З великими труднощами подружжя купило невеличку однокімнатну квартиру біля столиці, потім обміняли її на двокімнатну там же, потім, трохи попрацювали, зібрали гроші, купили двокімнатну в столиці. Весь цей час, не жаліючи себе, заробляли кожну копійку.

Було дуже непросто, проте впоралися на заздрість багатьом.

Саме в тому шлюбі, при першій дружині, Микола й зробив за кілька років чудову кар’єру – від простого звичайного спеціаліста, який заробляв не так багато, до успішного фінансового директора хорошої фірми, заробив все, що потрібно для комфортної організації безбідного життя, впевнено встав на ноги.

Однак, проживши десяток років у шлюбі, з дружиною розлучилися, на жаль. Чи то така доля, чи так життя не склалося, люди різне говорили, але ніхто правди не знав.

Можливо, тому, що не вийшло мати своїх дітей, а може, й тому, що скінчилися об’єднуючі їх спочатку фінансові труднощі, адже і так буває в житті.

А, можливо, банально відносини вичерпали самі себе за стільки багато років, таке буває у сім’ях, навіть коли подружжя добре ставиться одне до одного.

Розлучилися Микола хі своєю дружиною на диво спокійно і дружелюбно, і до цих пір при рідкісних випадкових зустрічах щиро раді один одному і спілкуються з задоволенням – виявляється, буває і так.

А через пару років після розлучення Микола зустрів мою двоюрідну сестру Марію. Одружилися вони, народили дитину. І, треба ж так, удачу в справах і в кар’єрі чоловіка Марії наче відрізало. Все дуже швидко сталося.

Якийсь час Микола ще тупцював на місці, намагався хапатися навіть за соломинку, а потім повільно і неухильно став скочуватися вниз. У компаніях, де він працював, починалися щоразу якісь проблеми, роботу доводилося часто міняти, і весь час виходило якось так, що кожна нова компанія менше попередньої, кожна нова посада фактично – рішучий крок вниз. А, відповідно – і зарплата менша і статус нижчий.

Звичайно, Микола спочатку намагався з цим щось робити, ще вирішував питання якісь. Пояснював свої невдачі спочатку збільшенням сімейства – все-таки під сорок років народилася перша дитина, і стало не до кар’єри, до того ж дружина в декреті, а витрати на все значно збільшилися.

Потім – криза, багатьом було дуже непросто. Потім – вік, в сорок років з кар’єрою дуже складно, це ж не молоді роки. Втім, він сам розуміє, що кожен з цих доводів звучить смішно і безглуздо, зовсім не виправдовує його, але правда криється зовсім поруч, вона дуже близенько.

Але ж повинна бути причина хоч якась.

Марія зі свого боку старається начебто щосили – втішає, підтримує, з декрету вийшла в рік дитини, гроші з чоловіка не бере на різні дрібниці, лише на нейнеобхідніше, няню, наприклад, оплачує сама, вкладається в бюджет.

Матеріально живуть цілком нормально, не гірше за звичайні сім’ї їх знайомих, не останній шматок доїдають , проте в порівнянні з тим, як жити могли б, якби чоловік всі ці роки хоча б тримався на плаву, а не падав вниз – нинішній стан справ пригнічує дуже і чоловіка, і дружину. Вистачає на їжу, на одяг і на бюджетний відпочинок десь в санаторії на трьох.

А недавно у Миколи на роботі сталася чергова проблема – всіх реорганізують, а його переводять з головного офісу в малесеньку філію. З втратою в усьому – на посаді, в зарплаті, в кар’єрі. По суті, чесно кажучи, мабуть, чекають, що він звільниться. Якби просто виставили на вулицю, здається, було б менше прикро. І йти з роботи нікуди, і йти старшим помічником головного менеджера – якось йому не по собі, після того, як стільки років працював великим начальником.

Найнеприємніше з цього усього так це те, що в цей раз Микола висказав Марії все. Мовляв, все через тебе. Раніше у мене в житті такого не було. Ти мені приносиш невдачу в усьому, як тільки зустрів тебе, одні неприємності лише зараз маю.

Розсердився, образився, мовчить вже кілька днів, розмовляти не хоче, речі кидає, їде на роботу рано, приїжджає пізно, спить тепер в іншій кімнаті – змінився він не на жарт.

Невже дійсно справа в самій Марії? Хіба ж вона хотіла гірше для себе чи для своєї сім’ї? Звісно, що можливо вона не тягнулася так працювати, як чоловік, не дуже підтримувала в роботі його, а більше справами займалася домашніми.

Адже недарма кажуть, що успіхи чоловіка – заслуга його жінки. З однією жінкою чоловік йде вгору, а з іншого, що не роби – вниз. І цього не зміниш? Сама Марія навіть не знає, що їй тепер робити. Боїться, що чоловік захоче розлучитися, а у неї дитинка маленька, вона не справиться сама з усім, зараз і так людям нелегко.

Невже в невдачах Миколи винна моя сестра? Він каже, що з першою дружиною у нього вдавалося все, адже вона постійно була з ним, була йому надійним тилом і усім допомагала, а Марія лише про дім і побут думала.

КІНЕЦЬ.