Максим не раз закидає такі фрази, що я не одна така, і повинна мовчати. Його мама те ж саме: “Коли Максимко народився, я встигала все, і навіть тримати господарку. А ти постійно втомлена і не маєш часу, щоб чоловіка достойно з роботи зустріти”. Та коли ми одружувались з Максимом, то все виглядало геть інакше. Максим тоді мені видавався справжнім чоловіком
Моя свекруха постійно наголошує мені на тому, що я маю балувати свого чоловіка, лише так я зможу його втримати біля себе. Та мені така позиція геть не до вподоби, адже мені вже досить того, що я спостерігаю кожного дня картину, як вона догоджає своєму синочку.
Мені здавалося, що я виходжу заміж за справжнього мужчину, а тепер розумію, що за маленького маминого синочка.
З Максимом ми вже два роки, як одружені, та відколи у нас народився син, моя свекруха постійно мені почала дорікати, що я мало приділяю уваги її синочку, своєму чоловікові.
Та ці її зауваження мене не тільки дратують, а викликають у мене негативні емоції. Адже я очікую сама зараз допомоги і підтримки від Максима, бо ми тепер батьки і наші “хотілки і забаганки” мають піти на другий план.
Ми маємо дбати про сина. Та всі ці суперечки між нами, я впевнена, що через свекруху, яка постійно догоджає Максиму і весь час наголошує на тому, що я погана жінка, бо бачте, забула про чоловіка.
Максим мені не раз закидає такі фрази, що я не одна така.
Його мама те ж саме: “Коли Максимко народився, я встигала все, і навіть тримати господарку. А ти постійно втомлена і не маєш часу, щоб чоловіка достойно з роботи зустріти”.
Та коли ми одружувались з Максимом, то все виглядало геть інакше. Максим тоді мені видавався справжнім чоловіком.
Він так наполегливо добивався моєї уваги до себе, а ці всі приємні несподіванки ті подарунки, як він тільки здогадувався про що я мріяла? Пригадую навіть таку історію, як я захворіла і біля мене в аптеці не було потрібних ліків.
Максим тоді ганяв по всьому місту і привіз мені все, що було потрібно. Я тоді відчувала, що з таким чоловіком мені буде завжди затишно, що він буде дбати за мене, що вдвох ми зможемо гори звернути.
Та на даний час геть все по іншому, і я вже не впізнаю в своєму чоловікові того єдиного, на кого можна обпертися. Того справжнього чоловіка, який є оберегом своєї сім’ї.
Мій Максим непогано пригрівся біля своєї мамці, яка потурає йому у всьому. Він навіть не проявляє особливого інтересу до нашого з ним синочка, адже вважає, що вихованням немовляти має займатися лише мама. А він, коли син підросте, піде з ним на футбол.
І як би це прикро не звучало, вся ця ситуація сильно пригнічує мене, я часто плачу і все це відчуває мій син.
А свекруха постійно звинувачує мене, що я нікудишня мама і жінка, що я маю встигати все, а не розкисати.
Та хіба ж так можна? Допоможіть врятувати мою сім’ю, яка вже тріщить по швах…