Майже 2 роки тому я вийшла заміж вдруге. Така моя доля, напевно. Перший мій шлюб був, на жаль, швидкоплинний – дуже рано я вийшла заміж, з першим чоловіком рік прожили і ми швидко розбіглися, без особливого жалю: нічого ми разом не нажили, квартира, в якій ми обоє проживали, була орендована, ділити було нічого, просто розлучилися і все.

Я, звісно, після цього, повернулася жити до своєї мами та сестри – ми жили в трикімнатній квартирі. Я просто теж не мала свого власного житла. Звісно, що в такому віці хочеться жити окремо, та у мене такої можливості зовсім не було.

Мами нашої згодом не стало, на жаль, ми з сестрою вирішили продати трикімнатну квартиру, і купити собі по однокімнатній квартирі, щоб кожна мала свій окремий куточок, навіть доплатити ще трохи довелося.

Так я жила одна майже до 33-х років, поки не зустріла свого чоловіка Сергія. Зі свекрухою, його мамою, я познайомилася ще до весілля. У нареченого якраз був день народження, він привів мене до матері, сказав, що це якраз добра нагода для нашого знайомства.

Так було цікаво: їй би синові увагу приділяти, а вона мені постійно увагу приділяла, але не тому, що їй сподобалася як людина, а мабуть я просто вигідний варіант як невістка. Це все лише потім зрозуміла я. Мати Сергія мене весь час випитувала – чи є у мене власне житло, в якому воно стані, де я працюю, які перспективи на підвищення і так далі. За один вечір було просто вже занадто багато питань.

А потім ще скаржилася, що до мене у її сина була дівчина «ні кола, ні двора» у неї не було і все на їх багатство задивлялася, намагалася ще й у них добре підживитися, як то кажуть. Ну яке у них багатство, як на мене, то й живуть спокійно, як усі люди, які оточують мене: двокімнатна квартира, маленька дача і бабусина квартира, яка коли-небудь дістанеться чоловікові у спадок.

А бабуся Сергія ще досить таки міцна і здорова жінка і цього можна й не дочекатися зовсім. До слова сказати, чоловік на два роки молодший за мене, молодий ще, а в родині він один син і внук.

Розписалися ми з Сергієм дуже швидко, стали з чоловіком жити у мене. Хотілося б дітей, та моя квартира трохи мала для сім’ї. Тоді ми надумали відкладати з обох зарплат, щоб взяти хоча б двокімнатну після продажу мого житла. Начебто вже досить непогану суму коштів відклали на це. Але мені моя сестра каже:

«Дивися не промахнись: ось зараз продасте твою власну однокімнатну, купите двокімнатну з накопичених грошей, де є теж твоя доля. А якщо розлучитеся? Квартира навпіл? І що ти тоді купиш? Складай шлюбний договір з Сергієм, перш ніж щось купувати, навіть якщо ти думаєш, що з чоловіком все життя проживеш!».

Я дійсно задумалася над словами своєї двоюрідної сестри. А, і правда виходить, вона має рацію в цьому! Навіть якщо візьмемо нову квартиру, то перевеземо туди і мої меблі, яким всього лише рік, я дорогу кухню ще перед весіллям купувала. Я сподіваюся, що в разі розлучення до поділу ложок-виделок не дійде, але всяк з документом надійніше мені було б і я була б спокійна, що нічого не втрачу зовсім.

Порадилася сама з юристом, так, все вірно – можна на будь-якому етапі подружнього життя це зробити. Тоді я сказала про свої плани чоловікові, він якось ніс від образи покривив, але ніби як погодився. Навіть своїй мамі Сергій нічого не сказав про це, а я сама їй з необережності випадково сказала. Що тут почалося:

«Та як тобі в голову таке прийшло? Ти не любиш мого сина? Так якщо у вас дитина народитися, то в разі розлучення він і так вам все залишить! Це ж треба так чоловіка не любити свого і не довіряти йому! Я б в житті навіть не додумалася зі своїм чоловіком так вчинити».

Загалом, вона так сварилася на мене, що мені, аж незручно було, причому вперше! Я навіть не думала, що вона така людина. Тепер, після цього всього, вона налаштовує мого чоловіка проти мене. Називає мене жадібною, уїдливо жартує в мою адресу, що я дружина така, що хочу свого чоловіка без копійки залишити, лише використати його.

Свекруха моя навіть згадала недавно колишню подружку чоловіка, у якій ні кола, ні двора, зате такою меркантильною вона не була, мовляв, вона була хоч доброю та щирою людиною. Дивно, чому вона тоді мені розповідала, що ця дівчина на їх «багатство» задивлялася.

Загалом, я думаю, що права тут я на сто відсотків, але через обурення свекрухи мені вже нічого не хочеться – ні продавати, ні купувати.

Хоча я дуже хочу стати мамою і розумію, що для сім’ї з дитиною однокімнатна квартира – це досить таки маленьке житло. Але вже і чоловік, за повчанням свекрухи, відмовляється від цього шлюбного договору, каже: або довіряй мені, або життя у нас з тобою не вийде.

Сергій, після маминих настанов, зовсім нічого підписувати не хоче. А я вже й сама не довіряю ще більше йому. Уже й не знаю, як бути. Що мені робити? Чи варто підписувати шлюбний договір в ситуації моїй.

Джерело