Я молодший за свого брата, Вови, всього на три роки. Але при цьому він чомусь завжди вважав мене слабкою, ні на що не здатною дитиною. Так було і коли мені було п’ять, а йому вісім. Так тривало, навіть коли мені виповнилося двадцять п’ять.

У дитинстві я не розумів, що в нього до мене поблажливе і зневажливе ставлення, і з цим нічого не вдієш, треба просто дати спокій братові. Ні, я вважав, що треба тільки краще старатися, і тоді Вова помітить, який я нормальний і визнає рівним собі.

Але він ніколи не брав мене у компанію зі своїми хлопцями. А якщо брав, то тільки для того, щоб я був його хлопчиком на побігеньках. Пильнував їх велосипеди, бігав йому за водою і так далі.

Навіть коли ми стали дорослими, Вова продовжував використовувати мене, ніби я залишався маленьким хлопчиком. Наприклад, батьки якось попросили нас полагодити їм паркан. Роботи було багато. Ми б справилися швидше, якби почали робити це з двох боків, благо інструментів вистачало.

Але Вова вирішив інакше. Він лагодив паркан, а я подавав цвяхи, молоток, приносив йому попити, готував для нас обід та інше. Кілька разів я намагався виявити ініціативу, але він відмахувався. Мовляв, ти тільки все зіпсуєш, не лізь, я один тут усе зроблю, твоє завдання – робити, що я скажу.

І так було з усім. Звичайно, мені таке ставлення не дуже подобалося, але звичка слухатися старшого брата була сильнішою.

А потім він звернувся до мене з несподіваним проханням.

– Я влаштувався на нову роботу, – якось сказав мені Вова. – Я їздитиму на вахту. Кожні три місяці.

– Ну, чудово, – відповів я. – Вітаю.

Брат кивнув головою.

– Вань, тобі треба буде наглядати за Ксенією, моєю дівчиною, – раптово сказав Вова.

– Що означає “наглядати”? – не зрозумів я.

– Ну, стеж, щоб вона ні чого не потребувала. Якщо раптом у неї гроші закінчаться, або у квартирі щось треба буде полагодити. Ну і так у гості заїдь, щоб їй було не нудно, – пояснив брат.

Мені ця ідея зовсім не сподобалася. З чого це я повинен дбати про зовсім чужу мені, і при цьому дорослу людину? Я вирішив, що не буду до неї їздити в гості та таке інше. Але через тиждень Ксюша раптом подзвонила мені та спитала, чи не можу я заїхати. У неї зламався кран, а Вова сказав, щоб вона про такі випадки повідомляла мене.

– Якщо ти зайнятий чи не хочеш, то нічого страшного, – додала вона.

Мені стало трохи соромно, і я пообіцяв заїхати. Тим більше Ксенія недалеко жила. Кран я полагодив за п’ятнадцять хвилин, а потім

Ксенія запропонувала мені попити чай. Я погодився.

Ми трохи поспілкувались, і я зазначив про себе, яка вона мила і приємна дівчина. За кілька днів ще раз заїхав – зламався холодильник. Втретє вона просто покликала мене в гості. Сказала, що нудно. Подруг у неї особливо немає, а Вова на вахті. А зі мною в неї начебто знайшлися спільні теми.

Так ми й стали регулярно бачитися. Потім я раптом зрозумів, що вона мені дуже подобається, як дівчина. І я їй також. Але оскільки вона таки зустрічається з братом, треба цю симпатію придушити.

Тільки от не вийшло, і ми почали таємно зустрічатись. Пройшло не так багато часу, але я впевнений у своїх почуттях до неї. І я Ксенії теж подобаюся.

Єдине, що мене турбує – скоро повертається мій брат. І нас з ним чекає серйозна розмова. Чесно кажучи, я вже пробував жартома натякати йому на це. Але Вова навіть уявити собі не може, що я можу бути в чомусь кращим за нього.

– Ага, мрій, – сказав він мені.

– Щоб Ксеня між мною та тобою обрала тебе? Та в тебе багата уява, братику.

Напевно, якоюсь мірою я чекаю на цей момент. Коли Вова дізнається, що він не так хорош порівняно зі мною, як думав. І водночас мені трохи шкода брата, і я почуваюся зрадником.

КІНЕЦЬ.