Я була заміжня 12 років, і спочатку нам з чоловіком доводилося жити з його батьками.

Але коли бабуся залишила мені квартиру – ми одразу з’їхали.

Наша мрія збулася – мати власне місце і не підлаштовуватись ні під кого іншого.

Щоб допомогти молодшому синові, свекруха продала свою квартиру та віддала йому всі гроші.

Вона поїхала працювати в іншу країну і приїжджала лише зрідка, щорічно надсилаючи нам продукти з Італії, за що ми їй були дуже вдячні. Ми, своєю чергою, теж посилали їй різні посилки з дому.

Через десять років моя свекруха зрозуміла, що її здоров’я похитнулося і вирішила повернутися на батьківщину.

Однак жити їй уже не було де.

Її молодший син розтратив усі гроші і переїхав до батьків дружини, які не могли прийняти жінку похилого віку.

Свекруха запропонувала жити з нами, але у нас була маленька двокімнатна квартира без зайвого кута. Я не хотіла, щоб мій син ділив кімнату з бабусею, отже, не погоджувалася на таку пропозицію.

Зняти квартиру теж не було можливості,оскільки свекруха не мала грошей. Молодший син відмовився їй допомогти, заявивши, що йому треба думати про власну родину.

Я розриваюсь між небажанням приймати свекруху в себе вдома і неможливістю виставляти її на вулицю.

Це складна ситуація, і я досі не знаю, що робити.

КІНЕЦЬ.