А я і чути нічого не хочу, ковтаю сльози і кажу, що на розлучення подаю. Терпіти такого більше не хочу і не можу.Якщо кому такий потрібен, прошу, ще й стрічечкою перев’яжу!

У шлюбі з чоловіком я вже 10 років. За цей час, у нас є донечка Злата, якій зараз всього чотири рочки. У нас завжди у сім’ї одна й та ж проблема — побут.

Скільки ми б не ділили обов’язків, все одно, чоловік вважає, що я нічого не роблю і даремно сварюсь. Так, справді допомога у побуті — це дрібничка через, яку може і не варто сваритись, проте я вже так не можу.

Поки я була в декреті, то, звісно, мала більше часу, тому: готувала, прибирала, доглядала маля і встигала книжку почитати. А зараз я працюю на роботі 8 годин, до хати добираюсь ще годину і приходжу дуже втомлена.

Мені потрібно нагодувати дитину, навчити її чомусь новому, побавитись з нею і при тому нагодувати чоловіка, поприбирати і підготувати усе на новий день.

Чоловік просто приходить до дому і йде дивитись телевізор. Замість того, щоб у домі мир і спокій, то я нервуюсь і сварюсь з ним через такі побутові справи, бо він мене просто не розуміє!

Я хочу приходити до дому і відчувати, що в мене є підтримка. Нехай маленька, але хоч якась. Невже чоловікові так важко зрозуміти, що його допомога для мене важлива.

Чому, коли я вийшла з декрету нічого не змінилось? Я все ж прибираю, виношу сміття, а він раз в рік прикрутить поличку і змінить лампочку. А потім чоловік буде питати мене чому мене знову голова болить і чому я така втомлена… А все тому, що він просто елементарно не міг допомогти.

Я ж не прошу багато: десь там підмести, десь овочі порізати, десь брудний посуд помити — це ж не так важко. Невже це так важко? Усі подруги кажуть, що мій чоловік такий хороший, а я Вам скажу, що він ще той ледар і я не знаю як його відівчити від цього.

Останнім часом, я вже сама на себе не можу дивитись! Я постійно приходжу втомлена і мені нічого не хочеться! Я постійно кричу і намагаюсь пояснити чоловікові, що мені важлива його допомагати. Ультиматуми ставити я не хочу, тому прошу

КІНЕЦЬ.