Коли Софія Володимирівна вперше виставила свою квартиру на продаж, це рішення далося нелегко. Але жінка не бачила іншого виходу. Оголошення про продаж нерухомості провисіла рівно тиждень.

У Софії Володимирівни дві дочки, онук і дві внучки. Одна з дочок, Марина, живе з чоловіком і сином в іншому місті. Старша дочка, Даша – через пару зупинок від матері.

Другу дитину Дарина народила з прицілом на пенсію матері.

– Я відразу на роботу вийду, щоб гроші не втрачати. А ти, мамо, все одно вдома сидіти будеш. Ось і будеш з внучкою, поки друга в садку. Та й на лікарняних, якщо що, посидиш, – втішила Софію Володимирівну Дарина.

Свої плани на заслужений відпочинок? Спати до обіду, поправити здоров’я? З’їздити в гості до двоюрідної сестри? Ні. Декрет з онукою. Дарина і чути не хотіла заперечення мами. Стерпиться-злюбиться, говорила Дарина.

– Ой, це вона зараз так говорить! Варто взяти на руки маленьку внучку, як мама відразу передумає і перестане дурниці говорити.

Народження Мілани відбулося раніше, ніж вихід на пенсію у її передбачуваної няньки. Дарина дзвонила бабусі новонародженої дівчинки кожен день. З одним питанням – коли вже пенсія?

– Даша, я не буду сидіти в декреті. Це – відповідальність. Та й сил у мене немає з немовлям возитися. Буде постарше – до себе буду брати на вихідні. Але не зараз. Раптом я щось не те зроблю? Хіба ви не догляжу? Я боюся за внучку! – в сотий раз пояснювала Софія Володимирівна.

– Мамо, ти просто ще не бачила Міланку! Один раз глянеш – закохаєшся і з рук не випустиш! – говорила задоволена Дарина.

Безсумнівно – кожна мама вважає свою дитину най-най. І найрозумнішим, і найкрасивішим, і самим здатним. Але нав’язувати це оточуючим?

Вийшовши на пенсію, Софія Володимирівна поїхала в гості до Марини і онуку. Скучила. Марина приїжджала раз-два на рік, привозила сина побачитися з бабусею, але приїзди ці тривали день-два, не більше.

– Мамо, все, ми тебе чекаємо! – дізнавшись про вихід на пенсію, подзвонила Дарина.

Пронюхавши про те, що мама мала нахабство поїхати в інше місто до Марини, Даша подзвонила сестрі і провела з нею гнівну розмову.

– Маринка мене почала випроваджувати. – зітхає Софія Володимирівна. – Мовляв, там Даші допомога потрібна, і я повинна їхати назад. Навіть з онуком толком час не провела. Довелося додому їхати, раз я – небажаний гість.

Повернувшись до рідного міста, Софія Володимирівна вислухала від Дар’ї цілу лекцію про власну безвідповідальність.

– Мамо, ти мене підвела. Внучка на тебе розраховує! Все. Ми тебе чекаємо в понеділок, я поїду на роботу сьогодні, домовлюся.

І знову думки пенсіонерки не було почуто. У понеділок Софія Володимирівна нікуди не поїхала. На дзвінок дочки вона відповіла і в сто перший раз повторила, що не сидітиме з онукою, побоюючись за здоров’я дитини.

Дарина прийшла в лють. Адже вона так розраховувала на допомогу матері. Дарина підключила до вмовлянь сестру, і Софію Володимирівну стали атакувати вже з двох сторін. Справа дійшла до шантажу – ніякої допомоги, раз їх мати така егоїстка.

Пенсія не можна порівняти з зарплатою, адже Софія Володимирівна не була депутатом, тому отримувала копійки. І їх катастрофічно не вистачало на оплату трикімнатної квартири.

З урахуванням низької комуналки за невелику квартиру і невеликі потреби самої пенсіонерки – на життя їй вистачить. І навіть відкладати по вийде.

Ради і думки дочок Софія Володимирівна запитала. Думаю, Ви вже самі здогадалися, що відповіли Даша і Марина.

– Мама, ти дурницями займаєшся. Сиди з Міланою, ми будемо тобі допомагати. Навіщо розмінювати квартиру? З глузду з’їхала? На старості років переїжджати?

Піддавшись на умовляння, не тільки дочок, а й інших, Софія Володимирівна зняла квартиру з продажу та поїхала няньчити внучку.

У Мілани напівроку у Софії Володимирівни почались проблеми зі здоров’ям. Те спину прихопить, то тиск.

– Мамо, потерпи, Мілану в садок віддамо, оплатимо тобі повне обстеження і лікування! – заявила Дарина.

І Софія Володимирівна, важко зітхнувши, продовжила доглядати за маленькою онукою. Крім внучки, пенсіонерці був привезений онук, який зламав ногу на тренуванні. Але Софії Володимирівні стало так погано, що вона викликала швидку і подзвонила в двері сусідської квартири.

Тиждень, поки пенсіонерка лежала в лікарні, дочки навіть не спромоглися до неї прийти. Гаразд одна – живе в іншому місті. Але і відстань – досить слабке виправдання для небажання приїхати, тим більше знаючи, що мама, якій сплавили дитини з переломом!В лікарні. Але Даша? Живе в тому ж місті?

Даша дзвонила, цікавилася здоров’ям мами. Але в плані – коли тебе випишуть і ти знову будеш сидіти з онукою? Поки жінка лежала в лікарні, онук жив у тітки.

А раніше Софія Володимирівна привозила його з собою вранці і їхала з ним ввечері до себе додому. Грошова обіцяна допомога Даші полягала в оплаті комунальних послуг за квартиру матері. Про жодні накопичення у Софії Володимирівни і мови не йшло.

Вийшовши, Софія Володимирівна навідріз відмовилася водитися з Міланою, сказала Марині забрати сина і знову виставила квартиру на продаж.

– Мамо, ти що, образилася? Так, я не прийшла до тебе в лікарню, але часу не було. Міланка… Сама розумієш. Не роби дурниць, ми тебе чекаємо, – подзвонила Даша, яка рвалася на роботу.

Квартира була продана, дві квартири куплені. Одна здана, друга, трохи менше, стала новим домом для Софії Володимирівни. Пенсіонерці на все вистачає з лишком, а ще вона відкладає потроху на «чорний день».

Як тільки розмін відбувся, ситуація змінилася. Даші стала не потрібна мама в якості няні, а потрібні стали гроші з оренди квартири матері, щоб платити за садок для півторарічної доньки. Софія Володимирівна, в свою чергу, відмовляється допомагати дочці. Пенсіонерка обстежується і лікується.

Софія Володимирівна оголошена нахабною егоїсткою. Адже вона, наплювавши на власну внучку, наплювавши на власну дочку, живе собі на втіху. Даша була змушена була піти в декрет.

Віддати дитину в садок і працювати – її не влаштовує. Ось садок на гроші матері б, тоді так. Плюс ще спадок. Адже дві квартири поменше – гірше, ніж одна велика трійка.

Приблизно така ситуація назріла в родині моїх далеких родичів. Софію Володимирівну я підтримую – слати дочок подалі і дбати про своє здоров’я. Адже судячи з часу, коли жінка лежала в лікарні, дочки забули про неї.

Родичі розділилися на два табори. Хтось підтримує Софію Володимирівну. Хтось її засуджує за те, що життя на пенсії вона не посвячує онукам, а така безсовісна, має нахабство лікувати своє здоров’я.

А життя після виходу на пенсію є? Або є тільки купа зобов’язань і боргів? Повинна сидіти з онуками, повинна забити на здоров’я, на свої мрії і закинути плани на дальню полицю? Чому не можна всього потрошку? На вихідні – онуки, на тижні – поліклініка, з’їздила до подруги.

КІНЕЦЬ.