Я працюю в Чехії вже більше року, залишивши своє відносно спокійне сільське життя через складні обставини. Моя дочка, Інна, пережила розлучення і залишилася з двома маленькими дітьми.

Її колишній чоловік, який працював у Німеччині, рідко приїжджав додому і зрештою перестав надсилати гроші, залишивши нас у скрутному становищі.

Ситуація посилилася, коли ми дізналися, що він живе з іншою жінкою з нашого села, і та чекає від нього дитину. Це відкриття змусило Інну та її дітей переїхати до мене.

Будучи пенсіонеркою без чоловіка і не маючи змоги знайти роботу для доньки у селі, я почувала себе змушеною самостійно шукати роботу.

Сусідка вмовила мене поїхати до неї до Чехії, пообіцявши, що там я зможу добре заробляти. Я неохоче погодилася, сподіваючись покращити наше життя.

І справді: в Чехії я заробила більше грошей, ніж будь-коли. Більшу частину я відправляла Інні, яка використовувала їх для ремонту нашого будинку та купівлі побутової техніки.

Однак життя за кордоном у моєму віці обтяжувало мене. Я планувала попрацювати ще півроку, а потім повернутися додому.

Але коли я захворіла і потрапила до лікарні, то зрозуміла, що більше не можу так жити.

Коли я повідомила Інні про своє рішення повернутися, вона оголосила, що витратила всі гроші, які я надсилала, навіть взяла кредит на шубу і дорогий комп’ютер.

Таким чином, вона сподівалася умовити мене залишитися довше заради заробітку.

Тепер, зіткнувшись із реальністю відсутності заощаджень та значних боргів вдома, я не можу ухвалити рішення. Інна буквально благає мене залишитись і попрацювати ще трохи, поки вона шукає роботу.

Але я більше не можу продовжувати жити та працювати в чужій країні ні морально, ні фізично. Що мені робити в цій несамовитій ситуації?