Після важкої операції мого свекра ми з чоловіком поперемінно доглядали його вдома. Якось чоловік запропонував: “Давай переїдемо до нього.

У нього велика квартира, ми помістимося”.

“З чого б це?”, – Запитала я, – “Ми і так про нього добре піклуємося”.

“У нього була серйозна операція, йому потрібно, щоб ми були поруч постійно”, – наполягав він.

“Я не переїжджатиму. У нас є свій будинок”, – твердо відповіла я.

Це обурило мого чоловіка, який звинуватив мене в егоїзмі.

Незважаючи на стан його батька,

я вважала, що ми чудово живемо й у своєму будинку.

На мій подив, одного разу я виявила, що чоловік і його речі зникли. “Де ти?”, – я подзвонила йому, – “І твої речі зникли…”

“Я переїхав до свого батька. Ти і наш син можете залишатися там”, – холодно відповів він, – “Якиби я знав про твій егоїзм, я б не одружився з тобою”.

Його слова приголомшили мене.

Я поважала свого свекра, але не хотіла жити з ним під одним дахом. Я задумалася, чи справді я була неправою у цій ситуації?

КІНЕЦЬ.