Мого батька не стало, коли я був зовсім ще малюком.

На маму звалилися всі турботи — вона виховувала і забезпечувала мене.

Навіть коли було важко, а такі ситуації були нерідкі, вона не зверталася за допомогою до свекрухи.

Моя мама працювала відразу на двох, а іноді і на трьох роботах, щоб нам вистачало на оренду житла, їжу, одяг і мою освіта․

Пам’ятаю як в 17 я щодня підробляв в пакувальному магазині, працював там майже рік, але так і не зміг накопичити на такий потрібний для мене новий комп’ютер.

Весь час не вистачало ще зовсім трохи․

Одного разу я почув те, що не повинен був — як моя мама намагалася зайняти гроші у бабусі, так як їй не вистачало на свою опepацію, у неї була грижа.

У мами особистих грошей ніколи не було, але була «рятівна пляшка», така ваза, куди вона іноді відкладала гроші, що могла відкласти.

Я вирішив покласти всі свої гроші в цю рятувальну вазу, комп’ютер почекає ще рік.

У мене було небагато, трохи менше 600 доларів.

Пам’ятаю той момент, коли вона подзвонила свекрусі і сказала, що не потребує грошей, і у неї на все вистачає.

Я так добре не відчував себе ні коли в житті!

Так я зміг хоч якось відплатити мамі за все ті старання і всю ту любов, що вона дарує мені кожен день.

КІНЕЦЬ.