Ми з Артемом нещодавно побралися. Вперше за все своє життя я нарешті покохала людину щиро й усім серцем.

Це трохи схоже було на божевілля: я хотіла проводити з ним 24 години на добу, плакала і не пускала на роботу, обожнювала та присвячувала весь вільний час йому.

Можна сказати, що я одягла рожеві окуляри. Мої рідні хвилювалися за мене, Артем їм дуже не сподобався. Ні сестрі, ні мамі.

Але я нічого й чути не хотіла. Якщо чесно, я вважала, що мама та сестра мені заздрили. Адже обидві вони мешкали без чоловіків. Мама давно розлучилася, сестра ще не зустріла свого чоловіка за 35 років.

Артем до мене ставився добре. Говорив дуже багато гарних слів, від яких я просто мліла. Мені здавалося, що він – той самий. Що він – єдина людина у світі, здатна мене зрозуміти. Адже в нього усі плани збігалися з моїми.

– Хочу провести з тобою все життя, – шепотів він мені, а я танула. Невдовзі Артем збирався і їхав додому.

Я була закохана, як дівчисько, хоча мені нещодавно виповнилося 32. Сама не розуміла, що це на мене найшло.

Все життя я до чоловіків ставилася прохолодно – перед очима стояв приклад мами, яка залишилася без чоловіка і нас із сестрою налаштовувала проти чоловічої статі.

– Усі вони однакові, – казала мама.

Вона була різко проти Артема та наших з ним стосунків. Її бентежило, що чоловік досі не зволив познайомити мене з сім’єю, та й сам не прийшов до неї познайомитися.

– Він тебе використовує! Коли ж ти прозрієш? – журилася вона.

Я так не вважала. Нехай ми й не жили разом, нехай у нього часто були справи, але я вірила у його кохання. Можливо, в мені йшов протест проти маминих ідей щодо поганих чоловіків.

Але йшли місяці, і я почала замислюватися, куди ми з Артемом рухалися. Мені хотілося узаконити стосунки. Я знала, що мама цього не схвалила б, тож хотіла весілля зіграти таємно. Щоб були тільки ми вдвох.

Артему ця ідея сподобалася. Зараз я розумію, чому саме він зрадів. По-перше, мінімальні витрати. По-друге, ніхто не дізнався б, що він одружився зі мною. По-третє, ніякої відповідальності – адже він так і не познайомив мене з сім’єю, мою маму в очі не бачив.

Я, проте, проговорилася про свої плани сестрі. Хотіла, щоб вона трохи позаздрила. Сестра мене вислухала та привітала, а потім за моєю спиною все розповіла мамі.

Мама подзвонила мені і влаштувала скандал. Я все витримала, відповіла, що щаслива, попросила мене не турбувати. Мама благала:

– Заради мене! Зроби одну річ заради мене! Якщо ти любиш мене, доню!

Я пообіцяла, що виконаю її прохання, якщо тільки йдеться не про розлучення.

– Аня, я тебе благаю. Скажи Артему, що ти вагітна. Просто скажи і все. Я тобі гарантую, що його як вітром здує одразу.

– Я не брехатиму майбутньому чоловікові! – уперлася я.

– Якщо він від тебе не втече, то завагітнієш ще. Це не брехня, – переконувала мене мама.

Я образилася на такі брудні натяки. Нікуди б Артем від мене не подівся! Ми ж півроку разом!

– Добре я скажу. Але навіщо ці перевірки?

– Для тебе. Щоб мізки на місце встали!

Я дочекалася Артема з роботи. Жили ми в мене: я була щаслива привести коханого до себе. Оточила його турботою та затишком. Артем це цінував і бував у мене щонайменше тричі на тиждень, іноді й ночував.

Хвилювалася я так, ніби справді була вагітна. Ось і він; я подалася вперед. Не встиг Артем увійти, як я стрибнула йому на шию:

– Я вагітна! – видихнула я, а на вдиху відчула запах жіночих парфумів. Не моїх.

– Ой, правда? – розгубився Артем, але швидко взяв себе в руки, – це просто чудово, кохана!

Ми провели разом вечір, а потім він сказав, що переночує сьогодні в друга.

Загалом більше я його ніколи не бачила. Спочатку переживала, але через пару місяців і низку візитів до психолога нарешті схаменулась.

Сьогодні зателефонувала мамі і подякувала їй за ту пораду, яка врятувала мене від великих проблем і допомогла, нарешті, побачити справжнє обличчя мого “обранця”.

КІНЕЦЬ.