Павло прийшов до моїх батьків просити моєї руки, але тато з мамою були цим обурені. Моя мама вважала, що жінка має сидіти вдома і все робити для чоловіка та дітей. А Павло був бідним, вони не хотіли такого зятя. Минуло 7 років, тепер я живу по-іншому, але кожного дня згадую своїх батьків

Дуже важко побудувати своє життя, коли ти звикла в усьому слухати своїх батьків, а вони, навіть коли ти вже доросла, постійно втручаються в твоє життя і кажуть, що ти маєш робити. Інколи батьки таким чином можуть зіпсувати життя своїм дітям.

Моя мама дуже консервативна жінка: вона вважає, що жінці місце на кухні і з дітьми. Вона домогосподарка і присвятила все своє життя мені і моєму молодшому братові, прищеплюючи нам ті ж погляди, що були у неї.

Батько заробляє досить великі гроші і забезпечує всю нашу сім’ю, проте в наше з братом життя особливо не лізе, він й в дитинстві не цікавився нашими захопленнями та успіхами, що вже й казати про доросле життя. Він вважає, що обов’язки батька закінчуються лише на матеріальних благах.

Я з дитинства любила читати різні романтичні історії, і там я зустрічала іншу модель поведінки пари. Мені дуже подобалося, коли жінка сама досягає всього в житті, будує кар’єру, заводить цікаві знайомства, зустрічає того самого чоловіка, який заради неї ладен на все.

Ясна річ, суджений не повинен валятися на дивані і нічого не робити, але і я не хочу жити в світі, обмеженому готуванням, пранням та турботою про дітей все життя.

Мамі я про свої плани не розповідала і переконала її дозволити мені піти в університет лише під приводом знайти собі чоловіка.

Там я і закохалася в Павла. Він був з бідної сім’ї, проте такий розумний і добрий! Ми щиро покохали один одного, і незабаром почали зустрічатися. Павло підтримував мене в моїх поглядах, таке враження, що він розумів мене завжди, як ніхто, переконуючи не слухати критику мами і її доводи з приводу того, що ні на що, крім материнства, я не годжуся. він всиляв у мене віру та надію в себе.

Мені здається, що завдяки саме Павлові я змогла знайти справжню впевненість у собі!

На останньому курсі він зробив мені пропозицію, щасливими очима дивився на мене і покликав мене заміж, і як же я була щаслива! Мамі я вирішила все ж повідомити про це, показавши, який мій Павло амбітний і розумний, при цьому дуже люблячий та добрий.

Але моїм батькам, як виявилося, цього було мало! Моїй мамі та татові не сподобалося, що він був з бідної сім’ї і вже не заробляв досить для нас двох, що вже казати про дитину.

Це було останньою краплею для мене. Я завжди слухала свою маму, але я не хотіла зіпсувати собі життя, бо моя мама хоче, щоб я одягла фартух і хустинку і сіла на кухні: пекла та варила для усіх.

Я вирішила назавжди піти з сім’ї, щоб більше не слухати незрозумілі для мене поради. Та й вони теж не хотіли такого зятя, тому навіть не тримали мене, вони вважали, що мені набридне злиденне життя і я скоро повернуся додому.

Зараз пройшло вже 7 років, і я щаслива поряд зі своїм чоловіком. Дитину плануємо ми, звичайно, після 35, а поки що будуємо кар’єру і наші взаємини. Ми весь час відкладали гроші для свого майбутнього, а нещодавно ми змогли накопичити на квартиру і, нехай ми взяли її в кредит, але вона тепер наша.

Я змогла реалізуватися в кар’єрі, розкрити свій потенціал і знайти гідну людину, яка завжди мене підтримує. Що ще потрібно мені для щастя?

Батьки зі мною до цих пір не розмовляють. Я перші дні телефонувала мамі, але вона зі мною розмовляти не хотіла. І я припинила спроби налагодити з ними відносини.

Невже вони не розуміють, що попереду старість, а у них нікого крім мене немає, я їм нічого поганого не зробила, а вони так легко від мене відвернулися. Чому вони думають, що я легко це можу пробачити.

Я кожного дня думаю про своїх батьків, але не можу зрозуміти, чому вони так вчинили зі мною.

КІНЕЦЬ.