Я повернулася з Італії лише на два тижні, щоб відсвяткувати весілля свого сина.

Я багато років працювала за кордоном і накопичувала гроші, щоб подарувати йому найкраще – пишне весілля, яке запам’ятається надовго.

Незважаючи на те, що ми жили далеко один від одного, наші сімейні узи залишалися міцними, і мені дуже хотілося зробити цю подію особливою.

Все було ретельно сплановано через Інтернет: пишна церемонія за містом, відомий ведучий, ми не шкодували коштів.

Я приїхала за тиждень до весілля, щоб допомогти у приготуваннях і простежити за тим, щоб все було ідеальним. Під час весілля все було так, як я мріяла.

Але потім мене спіткало одкровення.

Білявка, яку я вважала за подругу нареченої, була дуже близька з моїм сином та його дружиною. Виявилося, що це друга дружина мого чоловіка, і вони мають спільну дочку.

Мій син, Віктор, та його дружина були повністю обізнані про неї та відчували себе комфортно. Вражена і розбита горем, я пішла з весілля завчасно і залишилася в готелі.

Декілька днів я уникала спілкування, намагаючись пережити зраду не тільки з боку чоловіка, а й співучасть у цьому сина.

Коли я нарешті поговорила з Віктором, він усунувся від звинувачень, припустивши, що моя тривала відсутність виправдовує дії чоловіка.

Минуло півроку, а я ще не відійшла від цього одкровення. Мій чоловік не бачить нічого поганого, виправдовуючи свої дії нечастими зустрічами.

Тепер, живучи механічним життям в Італії, я маю сумнів у своєму місці в сім’ї. Незважаючи на їхні спроби зберегти нормальне життя, я почуваюся відчуженою і не знаю, як рухатися далі.

Я досягла своєї мети забезпечити їх, але тепер мені здається, що для мене немає місця в їхньому житті. Мої власні жертви та зусилля, схоже, привели мене до життя, в якому я відірвана від своєї сім’ї.

КІНЕЦЬ.