70-річний Микола за приписом лікаря наважувався на щоденні ранкові прогулянки морозом, але без дружини Дарини, яка воліла спати вдома, вони здавались йому нудними.

Одного разу Микола повернувся додому жвавим та загадковим, здивувавши Дарину. “Що на тебе найшло?”, – Запитала Дарина, коли Микола увійшов до будинку.

“Дивися, що я знайшов!”, – Микола показав сірого пухнастого кота, якого він урятував від холоду. “Навіщо ти приніс додому чужого кота?” – вигукнула Дарина.

“Він безпритульний, і ми повинні дати йому притулок”, – наполягав Микола, хоча Дарина стверджувала, що кіт занадто доглянутий, щоб бути бродячим.

“Я впевнений, що він загубився”, – заперечив Микола, стверджуючи, що кіт, який відгукується на прізвисько “Моська”, не має господаря.

Дарина залишалася скептиком, побоюючись, що справжня родина кота може його шукати, доки вони з ним лаються.

Микола, обійнявши кота, розкрив більш глибокий мотив: “Я приніс його, тому що відчуваю, що мій час настав.

Він складе тобі компанію, коли мене не стане”. Дарина, засмучена, відмахнулася від його нездорових думок, але Микола наполягав, що кіт, якого він вирішив назвати все-таки “Микола”, повинен був стати його заміною в будинку.

Розмову перервав голос сусідки, яка питала про зниклого кота. Кіт, впізнавши свою господиню, кинувся до неї. Стурбована господиня подякувала Миколі, пояснивши, що кіт був на вулиці зовсім недовго.

З небажанням Микола відпустив ”Миколу Молодшого”, шкодуючи про втрачений шанс знайти домашнього вихованця, але твердо вирішивши навесні знайти або купити кошеня для Дарини.

Дарина з полегшенням, але грайливо попередила Миколу, що в нього немає іншого вибору, крім як залишитися і розважати її самому.

КІНЕЦЬ.