Мені дуже непросто розповідати свою життєву історію. Поруч немає рідних та близьких людей, які могли б допомогти, чи порадити щось. Тому я вирішила написати сюди, дуже сподіваюся, що добрі люди допоможуть мені, хоча б порадою мудрою.

Якось так вийшло в моєму житті, що у мене саме зараз дуже непростий період. Така складна ситуація виникла, що я досі не знаю, як вірно вчинити, адже від цього залежить не лише доля моя, але й доля моєї дитини.

Ми з Дмитром прожили у шлюбі щасливі 6 років. За цей час і дитинка народилася, і чоловік став успішним бізнесменом, свою справу має. Все у нас було досить таки добре, навіть дуже. І все, здавалося б, складалося у нас якнайкраще. Бажати більшого у мене не було потреби. Однак наше сімейне щастя виявилося дуже крихким.

А все тому, що мій Дмитро дуже різко змінив своє ставлення до мене та до нашого синочка, що головне. Спочатку я списувала все це на втому на роботі, а потім зрозуміла, що виною всьому інша жінка. І так вже сильно вона привернула його увагу, що мої спроби зберегти сім’ю виявилися зовсім марними, як я тільки не старалася.

Особливо переконувати чоловіка, благати його забути про ту жінку, ставати на коліна я не стала, адже зрозуміла, що марно все це. Якщо він вже все прорахував і підготував папери, нічого не змінити. Це вже багато про що говорить. Сенсу когось в чомусь переконувати я не бачу, адже від доросла і самостійна людина, яка це все робить свідомо.

Тому мені довелося зібрати всі свої речі і піти з дому в нікуди. Наше спільне майно колишній чоловік завбачливо оформив на себе вже давно. Його знайомства і зв’язки гарантують необхідний результат, тому мені зовсім нічого не світило, і я це добре розуміла.

Все б нічого, але мені ніде жити зовсім зараз, у мене поки немає роботи. Я абсолютно не маю можливості забезпечити свого синочка самими елементарними речами, адже зараз гроші не заробляю, на жаль. Звісно, я маю свою гордість, але стосується щось дитини, я готова просити і навіть вмовляти.

Я таки попросила чоловіка залишити нашу дитину у себе. Ненадовго, звісно, я дуже люблю своє дитятко, просто хочу влаштуватися десь, щоб заробляти нам на хліб. Мені просто потрібен час, щоб все налагодити і відновитися в професії, адже наше розлучення дуже неочікуване для мене, я не була готова зовсім до такого повороту в житті. Адже я всю себе присвятила родині і коханому, як мені здавалося, чоловікові. Але виявилася йому зовсім не потрібна.

Але мова не про мене зараз йде.

Мова про мого маленького синочка, від якого прямо відразу відмовляється його забезпечений батько. У мене немає батьків, їх давно не стало. Сама я родом з невеличкого села, повертатися до якого, як ви розумієте, немає зовсім ніякого сенсу, там ні у мене, ні у дитини зовсім немає майбутнього.

Мені просто потрібен час для того, щоб стати на ноги, я робитиму все для цього, я дуже старатимуся, у мене є важливий стимул для цього. Але у відповідь на моє прохання забрати дитину до себе тимчасово, колишній чоловік звинуватив мене в тому, що я як зозуля, намагаюся підкинути його в чуже гніздо.

Чути ці слова мені зараз дуже сумно. Я не можу водити його з собою по орендованих кімнатах в гуртожитку, там немає умов для життя малого дитяти. Мені навіть нема з ким його залишити, якщо потрібно кудись піти мушу брати його завжди з собою, і немає коштів, щоб найняти няню.

Мої спроби порозумітися, до чоловіка не доходять. Він твердить тільки одне, що я не мати, що я недобра людина. Я не знаю, як вчинити. Мені величезних зусиль варто залишити дитину з чужими йому тепер людьми. адже дружина мого чоловіка не подобається мені. Але зараз добирати не доводиться. А тут ще й ці докори.

Як мені умовити свого колишнього чоловіка надати мені елементарну допомогу і підтримку? Невже він не має дбати про нашу дитину так само, як я?

Я намагалася поговорити зі своїми свекрами. Вони ще не дуже літні люди і цілком могли б доглянути за онуком. Але і тут я зіткнулася із суцільним нерозумінням та зловтіхою, таке враження, що вони лише чекали того моменту, коли я до них прийду за допомогою, так світилися від щастя. Та батьки колишнього чоловіка рішуче сказали мені ні, не дивлячись на вмовляння.

Все якось разом найшло на мене і проблеми продовжують сипатися з усіх сторін. Ніяк не виходить почати розкручувати цей клубок неприємностей, який так несподівано закрутився в моєму житті. Я розумію, що не маю права опускати руки, але чому таке відбувається з людьми?

Ну, нехай мене розлюбив Дмитро, зустрів іншу, буває й таке в житті. Але син то чим рідному батькові не вгодив? Чому ти кидаєш його в той момент, коли ти йому так необхідний?

Мало того, чоловік ще й всім родичам розповідає, яка я мати погана. Мовляв, інші з собою дитину забирають, а я готова його з жінкою чужою залишити. Але до чого тут вона? Я ж на батька рідного залишаю дитину, а не на жінку якусь

Як мені далі жити, та що з синочком робити я не знаю. І добрих людей немає поряд, щоб мені допомогти, або зарадити хоч чимось. Ситуація якась дуже складна. Знайомі кажуть – їдь у Німеччину. Та я ніколи не була за кордоном. Хіба жінкам зараз так просто і добре з малими дітьми?

Джерело