Останнім часом Тетяна Макарівна, моя свекруха, наполегливо просить мене допомогти з ремонтом на дачі, зокрема, полагодити протікаючий дах.

Я твердо вирішила не переступати поріг цього будинку, доки вона не передасть право власності Денису – моєму чоловікові.

Тетяна досить хитра.

Вона завжди називає дачу “нашою”, коли треба щось зробити, хоча за законом вона належить їй.

Ще рік тому вона обіцяла передати її Денису, особливо після того, як дізналася, що ми збираємо на свою ділянку.

Вона запропонувала нам вкласти гроші в її дачу,

запевнивши, що згодом оформить її на сина, але й досі цього не зробила.

Кілька років тому батько Дениса потрапив в аварію, і його машині знадобився ремонт.

Поки він відновлювався, Тетяна вмовила сина полагодити машину, пообіцявши, що потім вона належатиме йому. Ми по наївності погодилися, не надаючи на той момент значення юридичному оформленню.

Коли роботи були завершені, Тетяна зажадала машину назад, вдавано дивуючись тому, що Денис розраховує на неї .

Коли мій чоловік поговорив із батьком, з’ясувалося,

що той взагалі не знав про ніяку угоду про передачу машини. З того часу наша довіра до свекрухи різко ослабла.

Цього разу навіть Денис дав їй зрозуміти: якщо вона серйозно налаштована на передачу дачі, це потрібно зробити негайно. Тільки тоді ми вкладатимемо гроші в її утримання.

Її реакція була типовою – нарікання на відсутність довіри в сім’ї, із чим Денис саркастично погодився, вказавши на неї пальцем.

Тепер нам залишається тільки гадати: яку нову схему придумає “хитра” свекруха наступного разу?

КІНЕЦЬ.