Я виросла в багатодітній сім’ї і не можу сказати, що це була велика та дружня сім’я. Нас у сім’ї п’ятеро і я найстарша, може тому у мене склалася така думка.

Принаймні справжнього дитинства в мене не було. Коли після мене з’явилася сестра, мені вже було п’ять років. Часто сусідські дівчатка приходили до мене, щоб пограти разом, але мама завжди говорила, що я зайнята і наглядатиму за сестрою.

З того часу так і повелося, тим більше, що з’явилися й інші діти, майже один за одним. Мама не встигала сама скрізь, а батько був щодня на роботі.

І мені доводилося, як найстаршій, їй допомагати. У нашому селі мешкала і моя бабуся, мамина мама, яка до нас рідко приходила.

З мамою вони постійно сварилися через те, що бабуся була проти того, що мати виховує, як вона говорила, стільки дітей. Звичайно, якби у них були нормальні стосунки, то з бабусиною допомогою було б набагато легше.

Іноді я брала молодших дітей, і щоб хоч трохи відпочити і піти на річку з подружками, йшла до бабусі. Вона завжди мені допомагала і відпускала погуляти, а коли я поверталася, то ще й годувала нас чимось смачненьким.

З дитинства в мене залишився приємний спогад про бабусиний будинок і великий алое на підвіконні, листям якого вона обробляла наші обдерті коліна. Поки ми були малі, мама не встигала з нами спілкуватися або розповісти казку на ніч.

А коли ми вже підросли, і з’явилася наймолодша сестра, то їй уже приділялося набагато більше батьківської уваги та ласки. Їй все було дозволено, і вона могла нам і не допомагати, бо весь час вважалася маленькою.

Коли я вже вийшла заміж і поїхала жити до свекрухи, то відчула, що таке справжня сім’я. Мама приїжджала до мене лише раз і те, коли в мене з’явився син.

Зате коли вийшла заміж наша молодша сестра, вся допомога була тільки їй. І гроші, і дитину забрати на місяць, щоб вона відпочила, поїхала з чоловіком на море, замість того, щоб допомогти на городі.

У моїх решти братів і сестер склалося враження, що батьки по-справжньому побачили лише молодшу дитину, а коли ми росли, вони були настільки зайняті, що було вже не до нас. Тоді постає питання, навіщо стільки дітей у сім’ї, якщо на них немає ні сил, ні часу.

КІНЕЦЬ.