Перед нашим весіллям батьки подарували мені скромну однокімнатну квартиру, і я оцінила цей жест, адже він став важливим початком мого сімейного життя.

Виходячи заміж за Рената, я почувала себе неймовірно щасливою. У ньому було все, що я хотіла бачити у партнері, і ми обидва були фінансово стабільні завдяки роботі, тому матеріальні проблеми здавались дрібницею.

Батьки Рената, живучи у двокімнатній квартирі у місті, потихеньку будували будинок у передмісті. На жаль, їхні плани порушилися, коли батько Рената помер,

залишивши будинок недобудованим. Попри це моя свекруха, оговтавшись від втрати, вирішила продати міську квартиру, щоб добудувати будинок.

Вона переїхала в орендоване житло, але незабаром стало очевидно, що виручені від продажу гроші не покриють усіх витрат на будівництво.

Попри нашу пораду, вона запропонувала продати мою квартиру, щоб вкласти гроші в будинок, пообіцявши, що зрештою він належатиме нам.

Осліплена перспективою отримати просторий будинок для нашої зростаючої родини, я погодилася – і незабаром ми всі разом переїхали в частково добудований будинок.

Однак мій світ перекинувся з ніг на голову, коли я випадково виявила, що будинок оформлений виключно на ім’я моєї свекрухи.

Незважаючи на нашу угоду, ні я, ні мій чоловік не мали жодних законних прав на цю нерухомість. На моє запитання про те, що буде далі, свекруха побіжно згадала, що будинок так чи інакше дістанеться Ренату – її єдиному синові.

Але її відносно молодий вік та невизначеність її майбутніх рішень змусили мене пошкодувати про наше рішення. Тепер я перебуваю у хиткому становищі, і лише сподіваюся на краще, але в глибині душі сумніваюсь у нашому майбутньому у цьому домі.

КІНЕЦЬ.