Спостерігаючи за тим, як радісно донька збирає свої речі в сумку, я була впевнена, що зробила правильний вибір, коли вирішила відправити дитину до матері колишнього чоловіка, а не до дитячого табору, в якому Дарина була вже кілька разів.

– Мамо, а правда, що в селі трава зеленіша? А молоко у корови смачніше, ніж у магазині? А чи я зможу спіймати жабу з дідом?

Мільйон питань, що роїлися в маленькій наївній голові моєї дівчинки, лилися на мене нескінченним потоком. Я притиснула дочку до себе і швидко відзначила, що з кожним роком вона стає все більше схожою на свого батька.

Вже по дорозі до автобусної зупинки Дарина поставила мені найпотаємніше питання, яке, мабуть, довго не наважувалася озвучити.

– Мамо, а тато приїде в гості до бабусі?

Я дивилася на дочку і не знала, як правильно розповісти, що її батько давно викреслив нас із життя.

– Ну, не знаю, сонечко. Батько, швидше за все, не зможе!

– Чому? Хіба він не буває у відпустці? А він не знає, що я приїду до баби Раї?

– Нині твій тато живе далеко і навряд чи зможе приїхати.

Дочка невдоволено зморщила свій кирпатий носик, а потім, дивлячись на мене своїми блакитними очима, попросила:

– Мамо, а можна я йому подзвоню?

Телефону колишнього чоловіка в мене не було, і я легковажно сказала, щоб Дарина, коли приїде до бабусі, попросила в неї номер телефону батька.

Декілька днів після того, як поїхала дочка, пройшли відносно спокійно. Під час однієї з розмов з дитиною я зазначила, що дівчинка розповідає про сільське дозвілля не так радісно, як я це собі уявляла.

– Доню, розкажи мені, чим ви з бабусею займаєтеся? І як там дідусь? Впіймав тобі жабу?

Довга пауза виникла відразу після заданого мною питання.

– Ну так що? Мені ж цікаво! Поділися враженнями!

– Ні, не впіймав. Та й бабуся дужче лається на мене. Я вже й не прошу ні про що, просто ходимо з Юлею та Вікою на річку та в ліс.

– З ким ходиш на річку?

– Це сусідські дівчата. Ти їх не знаєш.

Те що сказала мені дочка, неприємно вразило мене. Я подумала, що можливо дитина просто перебільшує? Чи бабуся і дідусь і справді не дуже ласкаві з онукою?

– Дарино, скажи, будь ласка, ти що, посварилася з дідусем та бабусею?

– Ні… Просто дід Вітя каже, що інші – діти як діти, а я відірви та викинь.

– Які інші діти?

– Мам, мені ніколи. Я тобі пізніше зателефоную, добре?

Через деякий час я передзвонила колишній свекрусі та запитала про те, як поводиться Дарина.

– Ну, моя люба, тобі краще знати свою дочку! Носиться, як безглузда, по двору цілими днями! Ось Женя і Діма набагато спокійніше поводяться. І не просять нічого.

А Дарина просто на шию сіла та ноги звісила! То рака їй, щоб дід упіймав, то жабу. То щоб я їй молока парного наливала щовечора. А я, між іншим, живу з копієчки! Продам молочко – ось і копієчка. Хлопчикам теж треба допомагати, інакше, що я за бабуся?

Хлопці скоро до школи підуть. Їм ой як багато всього потрібно!

Голосіння свекрухи я не дослухала. Першим ранковим рейсом я виїхала до села і вже за кілька годин везла дочку додому. Я не стала при дитині з’ясовувати стосунки з колишніми родичами. Просто сказала дівчинці, що більше жодного дня не зможу прожити без неї.

Повертаючись додому, Дарина із задоволенням розпитувала про те, як я жила без неї, чи нудьгувала. Я вкотре переказувала усі свої новини. І відчувала при цьому, що немає більшого щастя, ніж материнство.

Свекруха зателефонувала за добу. Я не знала, чого вона хоче, але все ж таки підняла трубку телефону.

– Ну, як там наша Даринка? Скучила за бабусю чи ні?

Брехливі нотки залишили неприємний осад у моєму серці.

– Мам, хто там?

Несподівана поява дочки трохи збентежила.

– Бабуся дзвонить! Візьмеш трубку?

Дарина помітно похмурилась і похитала головою. Попри свій маленький вік, вона чудово розуміла, як до неї ставиться рідна бабуся.

КІНЕЦЬ.