Анастасія Юріївна при першому знайомстві справила приємне враження на наречену сина Віру.

– Я завжди казала, що молода сім’я має жити окремо. Вітю я постаралася виховати людиною, яка відповідає за все передусім перед власною сім’єю. І мені не буде соромно за нього, – обнадіяла майбутня свекруха Віру.

Вона ще тоді подумала – нічого собі, як мені пощастило, така прогресивна жінка! Даремно подружки лякали, що всі свекрухи заважають жити сім’ї сина.

Мамі Віра теж сподобалася. Віктор не приховував свого замилування, коли приводив наречену додому після знайомства зі своєю матір’ю.

– У мене мама дуже вимоглива. Вона хоче, щоб моя майбутня дружина була освіченою та працьовитою. Вона рада моєму вибору.

Вірі була дуже приємна похвала майбутнього чоловіка. Вона постаралася справити на свекруху гарне враження. Приготування до весілля пройшло без суперечок. На подив Віри мати Віктора не заперечувала вибір нареченої – чи то весільний торт, чи місце, де молоді зібралися відзначати весілля.

– Це ваше свято, як ви вирішите – так і буде. Для мене головне, щоб ви були щасливі, – на радість Віри казала Анастасія Юріївна. Так у мене буде ідеальна свекруха, думала Віра.

– Кохана, ти ж сама хотіла влаштувати наше весілля на свій смак, тому моя мама не втручається і всю підготовку до весілля віддала в твої руки, – радував наречену чоловік.

– Незвичайно бачити таку поведінку. Мені здавалося, що нормальні адекватні свекрухи, які поважають думку своїх невісток, це щось із ряду фантастики. Моя бабуся, мама мого батька, завжди вважала мою матір негідною парою для свого сина і тому моя мама була винна майже у всьому. А зараз мені просто не віриться. Це диво! У тебе чудова мама!

– Ми з мамою сучасні люди та вважаємо, що завжди конфлікти можна вирішити спільним обговоренням. Ось і все, – посміхнувся дружині Віктор.

Весілля пройшло чудово. Все було так, як Віра мріяла. Попереду було безхмарне сімейне життя, як їй здавалося. Але на молоду жінку чекало багато чудових відкриттів. Молодята вирішили, що після весілля вони житимуть у орендованій квартирі. Обидва працювали, зарплата дозволяла не лише орендувати окрему квартиру, а й щомісяця відкладати невелику суму. Так думала Віра.

– Коханий, моя бабуся та сама мама мого батька, про яку я тобі говорила, хоче через рік переїхати жити до своєї сестри в село. Свою квартиру залишить мені! Ми зможемо накопичити грошей, продати її однокімнатну квартиру та купити двокімнатну. Як ти на це дивишся? – Віра сподівалася, що чоловік навіть підстрибне від такої радісної новини, але він ніби про щось задумався.

– Не впевнений, що назбираємо стільки. Я тобі не казав, я ще й мамі щомісяця допомагаю, переказую їй на карту гроші зі своєї зарплати, – зам’явся Віктор.

– Можу дізнатися, скільки ти їй переводиш?

– Десь третину своєї зарплатні я віддаю мамі. Так вже повелося, що я повинен про неї дбати. Вона самотня, хто ще їй допоможе? Мені мама з дитинства говорила, що обов’язок справжнього чоловіка дбати про своїх жінок. Я не хочу її засмучувати. Вона для мене багато зробила. Коли не стало мого тата, всі турботи лягли на мамині плечі. Зараз моя черга про неї дбає, – пояснив Віктор.

– Але послухай, у твоєї мами непогана пенсія, і вона ще працює, а в тебе зараз є своя родина. Я згодна, що треба допомагати, але… – Віра не знала, як правильно висловити свою думку, щоб не образити чоловіка, – але треба думати і про наше майбутнє. Може, меншу суму їй давати? – Додала Віра.

Вона була здивована, що бадьора, повна сил Анастасія Юріївна потребує такої великої грошової допомоги. Їй лише шістдесят років, вона відвідувала басейн, каталася на лижах і майже не зверталася до спеціалістів щодо свого здоровʼя.

– Ні, не можу, – твердо відповів Віктор. Віра не стала сперечатися, вона вирішила відкласти цю розмову. Через 3 місяці Віра зрозуміла, що в них майже не залишається вільних грошей, які можна було б збирати.

– Якщо ми так витрачатимемо, то про накопичення можна буде забути. Все, що ми заробляємо, ми витрачаємо, – повідомила чоловікові Віра, підрахувавши витрати за місяць. – А якщо я завагітнію, то ми взагалі опинимося у фінансовій ямі. Потрібно щось робити.

Чоловік тільки знизав плечима. І Віра наважилася поговорити з його матір’ю. Свекруха напросилася в гості під приводом, що хоче відвідати їх і подивитися, як вони живуть. У суботу Анастасія Юріївна сиділа на їхній кухні, чекаючи на вечерю.

– До речі, сину, дай мені грошей. Хочу пройти курс масажу. Спина як дерев’яна стала, вік, що вдієш, – зітхнула свекруха. Віра уважно подивилася на чоловіка. Буквально вчора вона повідомила йому, що грошей у них залишилося обмаль, і потрібно буде тиждень до зарплати економити.

Віктор ніби не помічав промовистого погляду дружини. – Мамо, може, відкласти на тиждень? Як тільки я отримаю зарплату, то одразу дам тобі твою частину грошей, – прохально сказав Віктор.

– Синочку, ту частину грошей, що ти мені за тиждень даси я вже розпланувала. Мені потрібно додатково. Ти ж не відмовиш рідній матері, – наполягала Анастасія Юріївна. Віктор непомітно зітхнув і кивнув головою на знак згоди.

– От і добре, – усміхнулася Анастасія Юріївна. – Я знала, що ти в мене відповідальний чоловік і не залишиш мене у біді.

Віктор сплатив матері масаж, а Вірі довелося позичати грошей до зарплати. Минуло півроку. Віру почала дратувати ситуація, коли свекруха мало того, що щомісяця отримувала гроші з сина, так ще й постійно просила додаткові суми. То їй потрібно до стоматолога, то купити мультиварку. 

– Вітя, дай грошей, каблук зламався, терміново треба купити нові чоботи.

У результаті за півроку Віра нічого не накопичила. Вона кілька разів пробувала поговорити з чоловіком і навіть говорила з Анастасією Юріївною, а та відповідала, – а що тут такого? Звичайно, я проситиму у сина допомоги. А в кого мені ще просити, я ж половину свого життя йому віддала. Ось тепер прошу його трохи подбати і про мене. Віро, коли в тебе будуть свої діти, згадаєш мої слова.

Вона справді не розуміла невістку і не бачила жодної проблеми.

– Але тоді ми не купимо собі квартиру, все йде на оренду, допомогу вам та повсякденні витрати. Зрозумійте, я не прошу, щоб Вітя вам зовсім не допомагав. Напевно, можна трохи стримати свої запити, тільки й усього. – Віра вже й не знала, як пояснити свекрусі цю ситуацію.

– Віро, ось доживеш до мого віку, тоді й зрозумієш, – свекруха і не думала щось змінювати у своєму житті.

За місяць сталася одна сумна подія. Віктор повертався додому з роботи на машині і з ним трапилася біда. Йому пощастило, не сталося найгіршого. Але Віктор потребував відновлення, яке зайняло кілька місяців. Вірі довелося вирішувати безліч питань, але найголовніше було – де взяти гроші?

Зарплати Віри ледь вистачало на оренду, продукти. Попереду ще тривала реабілітація чоловіка. Їй треба було вирішити, куди переїхати жити – до свекрухи чи до своїх батьків. Спочатку вона зателефонувала свекрусі.

– Анастасіє Юріївно, я хочу попросити вас про допомогу. З наступного місяця ми відмовляємось від оренди квартири. Чи можемо ми тимчасово пожити у вас, поки Віті не стане краще? Потім ми знову підемо на орендовану квартиру.

Віра зовсім не очікувала почути таку відповідь від матері чоловіка.

– Що ти, Віро, мені незручно про це говорити, але в мене зараз стосунки з моїм давнім другом. Ви мене обмежуватимете. А вам треба було б мати заначку на такий випадок. Що ж ви так тринькали гроші, не думаючи про майбутнє? – Анастасія Юріївна говорила із засудженням у голосі.

У Віри навіть подих перехопило від обурення. Вона хотіла сказати, що саме через постійну грошову допомогу свекрусі вони якраз і не мали накопичень, але Анастасія Юріївна вже поклала слухавку. Віра від розпачу мало не розплакалася, але зібралася з духом і подзвонила своїй бабусі з проханням про тимчасове проживання.

Та одразу погодилася пустити до себе молоду родину. – Я все одно на літо їду до сестри до села. Ти тільки поливай мої кімнатні квіти.

Віра переїхала. Проблема начебто вирішилася, але попереду на неї чекало чергове випробування. Подзвонила свекруха.

– Вір, не можу додзвонитися до сина. Скажи йому, що я досі не отримала тих щомісячних грошей, які мені належать. Будь добра, нагадай йому, щоб він терміново переслав їх мені. Він мені всі плани порушив, – образливо сказала свекруха.

– А вас зовсім не турбує, що Віктор зараз не працює і зарплату не отримує? – такого нахабства Віра ніяк не чекала.

– Але ж у нас домовленість. Ти не знаєш, може, він має страховку на такі випадки? Ні? А що ви мені тепер накажете робити? Сидіти на сухому пайку? – Свекруха замовкла, ніби щось обмірковуючи, і додала. – Ну, якщо Вітя не може, тоді ти мені винна цю щомісячну допомогу. Поки мій син нездужає, обов’язок мені допомагатиме на тобі, – вирішила Анастасія Юріївна.

Віра не витримала. – Мій терпець закінчився. Жодних грошей ви від мене не дочекаєтеся. Живіть за коштами – моя вам порада.

Вона не стала вислуховувати обурені вигуки свекрухи. Чоловікові, коли той теж переїхав до скромної квартири бабусі, вона сказала: – Більше ні копійки з нашого сімейного бюджету не йтиме на так звану допомогу твоїй матері. Навіть не смій думати про це.

Вона йому все розповіла. Вона бачила, що чоловік засмутився, правда, не зрозуміла, чи через ставлення матері до нього, чи то від того, що не зможе більше їй допомагати. За півроку, поки Віктор відновлювався, Анастасія Юріївна не отримала від них жодної копійки.

Віра була впевнена, що чоловік все зрозумів, бо мати йому дзвонила тільки з черговими запитаннями і знову просила грошей. Та ще й соромила сина, адже справжній чоловік має насамперед дбати про матір.

КІНЕЦЬ.