Я обживалася в невістках, як тут дзвінок від рідної сестри Андрія. “Я з дітьми повертаюся жити в батьківську хату!”. Мені важко було до цього звикнути. Якби ж я знала, що в кінцевому результаті нас з тої хати випруть, то б не купляла такі дорогі меблі, і посуд би новий не купляла. Але найдивніше трапилося, коли мій чоловік автівку продав. Так ми ці гроші більше й не побачили. Ох Михайло й натворив “чуда”
Я обживалася в невістках, як тут дзвінок від рідної сестри Андрія. “Я з дітьми повертаюся жити в батьківську хату!”. Мені важко було до цього звикнути. Якби ж я знала, що в кінцевому результаті нас з тої хати випруть, то б не купляла такі дорогі меблі, і посуд би новий не купляла. Але найдивніше трапилося, коли мій чоловік автівку продав. Так ми ці гроші більше й не побачили. Ох Михайло й натворив “чуда”
Не знаю з чого розпочати свою розповідь… Життя моє пішло шкереберть! Мені вже за сорок, маю сім’ю, але відчуття самотності не покидає мене.
Розпочну все спочатку. Була студенткою, на останньому курсі вийшла заміж за тридцятилітнього Андрія. Мої батьки відмовляли, казали: “Як так, на десять років старший – життя не буде!”
Так, мабуть, наврочили.
Відгуляли весілля, я пішла у невістки. Свекруха і свекор постійно “вставляли палки в колеса”. Не давали спокійно жити!
Ми, будучи молодими, хотіли змінити наш дім, зробити ремонти, бо як-не -як скоро на світ мав з’ явитись первісток! Свекор бурчав: “Не дозволю змінювати тут все, тільки як мене на цьому світі не стане!”
Та ми помаленьку робили ті ремонти.
Андрій мене постійно заспокоював, підтримував, догоджав, поки була при надії…
Казав: “Галю, ми все це переживемо, здолаємо, адже кохаємо одне одного!” Я вірила, твердо вірила у щирі почуття кохання!
Та все змінилося з появою на світ синочка. Недоспані ночі і все інше вплинуло на мене. Я часто була засмучена, бо не мала допомоги з боку чоловіка.
Він допізна був на роботі, а потім, щоб виспатись, то взагалі пішов до іншої кімнати! Це мене вразило! Його батьки не хотіли допомагати.
“Ваша дитина – ваш клопіт, ми своїх вибавили”. Холод і байдужість застав мене у невістках.
Час від часу приїжджали мої батьки, щоб допомогти з дитиною! Минали роки, Іванко (наш синочок) дорослішав, а ми з чоловіком так і не знаходили спільної мови, постійно сперечались, були розбіжності у поглядах на життя!
Одного прекрасного дня до нас прийшла чоловікова рідна сестра Оля і сказала, що повертається до батьківського дому, бо розлучається з чоловіком!
Як так може бути? Я не хотіла, не могла жити під одним дахом з Олею і її двома синами.
Андрій, мене не підтримав, сказав, що якось воно буде. Не могла навіть перечити, а лише слухала його. Та, повірте, життя перетворилось на “чорноту”.
Ольга почала господарювати, користувалась моїми речами. Андрій почав забезпечувати ще й сестру!
Одного разу сталась неприємність.
У нас поламалась машина. Чоловік вже скоріше хотів її продати, але все якось не виходило. Вона у нас часто ламалась, тому хотів нову. Все ж таки знайшли покупця, продали дешевше.
Гроші заховали, бо хотіли ще “наскладати ” на нову. Минуло кілька тижнів, Андрій заглянув до схованки з грішми, а там їх не було. Вони пропали. Після довгих пошуків, з’ясувалось, що “винуватцем” став старший син Ольги – Михайло!
Важко це все було усвідомити. Гроші він не зміг повернути, бо розтратив…
Ольга теж не мала можливості, щоб повернути таку суму, адже мала невелику заробітню плату. Прикро, дуже прикро!
Так Михайлові все зійшло з рук. Та це вже в ніякі рамки не вписувалося. Я зібрала необхідні речі, взяла Іванка і поїхала до батьків у сусіднє село.
Мені було прикро, що ніхто навіть не запитав, куди їдемо?!
Андрій приїхав до нас після роботи (ввечері), сказав, що поживемо тепер у моїх батьків. Мене це вразило, але найважче, що я почула, це прохання чоловіка, щоб усі меблі, посуд ми залишили сестрі. Я забрала лише свої речі.
Мені було прикро, довго не могла змиритися з тим, що моя думка нічого не варта…
Чому Андрій так вчинив? Чому ми знову маємо купляти нові меблі, посуд? Знову обживатися? Чому я маю залишати посуд і меблі його сестрі? Як тут правильно вчинити? Порадьте?