Я вважаю, що поки ми не маємо дітей, ми можемо собі дозволити витрачати гроші на те, що хочеться. Адже нікому від цього гірше не стає.

Я дуже люблю робити покупки. Практично будь-які – від одягу та косметики до побутової техніки та будівельних матеріалів. Мені подобається саме процес вибору, порівняння характеристик та пошук найкращого співвідношення за ціною та якістю.

Коли я знаходжу оптимальне поєднання потрібних мені характеристик, коли домагаюся суттєвої знижки, отримую дисконтну картку та статус постійного клієнта, то я відчуваю задоволення і навіть щастя. Я зареєстрована на багатьох сайтах зі знижками та спецпропозиціями.

Минулого тижня отримала класний промокод, чому дуже зраділа – тепер можна купувати різну італійську дрібничку на кшталт рукавичок та сумочок з невеликою, але приємною знижкою. Цілий каталог потенційних подарунків для знайомих та подруг.

Тепер не доведеться ламати голову, що дарувати. Але мої друзі та родичі здебільшого мій стиль життя не підтримують.

І не тільки не підтримують, а й усіляко намагаються ощасливити мене та чоловіка своїми порадами та своєю дуже цінною думкою, тим самим налаштовуючи нас із чоловіком одне проти одного. Якщо зазвичай чоловікові абсолютно байдуже, куди я витрачаю гроші і навіщо це роблю, то після спілкування з родичами або посиденьками з друзями за кухлем його раптово починають турбувати «мої проблеми із ведення домашнього господарства».

Дивно, звідки у нас проблеми, якщо вдома завжди все є, сорочки попрасовані, їжа приготовлена, у квартирі чисто, а дружина зазвичай в грайливому настрої і в неї «нічого не болить». У чому саме суть проблеми, чоловік сформулювати не може, але він упевнений, що ці проблеми точно є.

Адже багато хто довкола вважають саме так, а більшість не може помилятися, вірно? Я втомилася пояснювати чоловікові, що я не хочу і не буду накопичувати гроші тільки з тієї простої причини, що так роблять багато наших знайомих.

Я – це я, та інші моделі ведення сімейного бюджету мене не хвилюють. Я ні в кого не сиджу на шиї, я не лінива і добре заробляю.

Я згодна працювати більше, щоб задовольняти свої забаганки і у мене є для цього всі можливості. Хочу жити сьогоднішнім днем, насолоджуватися життям поки я молода і красива, а відкладати свої найкращі роки в банк – навіщо?

Хто мені їх потім поверне, тим більше із відсотками? Я нещодавно читала кілька сповідей тут, у яких люди скаржилися, що їх дістають порадами, нібито бажаючи при цьому добра. Чудово їх розумію.

Мабуть, люди, коли бачать когось, хто відрізняється від них хоч у чомусь, просто не можуть пройти повз, не давши своєї «цінної ради». Навіть якщо їх ніхто не просить і навіть якщо такою порадою вони роблять лише гірше.

КІНЕЦЬ.