Зоя щось весело наспівуючи, прибирала в квартирі. Вона з нетерпінням чекала чоловіка з роботи.

Адже у неї є така новина!

-От Ігор зрадіє, – мрійливо думала Зоя.

Радість переповнювала жінку. П’ять з половиною років і ось!

Раптом у коридорі почувся якийсь шум.

На порозі зʼявився її чоловік Ігор.

-Ігоре! – підбігла до нього радісна Зоя.

– У мене тут така чудова новина! Ти не повіриш!

Зоя дістала з-за спини тест.

-Ось! Дивись! – сказала вона Ігорю.

Ігор якось дивно глянув на неї і продовжив роззуватися.

-Зоя, дай мені роззутися, – буркнув чоловік.

– Що ти мені там показуєш?

Зоя застигла від здивування.

-Ну, як же ж? – здивувалась жінка. – Це ж дві смужки! У нас буде дитин!

-Чого ти так галасуєш? Я вже зрозумів… – знову буркнув Ігор.

-Ти що не радий? – Зоя застигла від здивування.

– Ми ж пʼять років так чекали… Так хотіли…

-Радий, звісно радий, – сказав Ігор. – Просто я ще не встиг роздягнутися, а ти тут з тим всім…

-Так ми ж так довго чекали!

-Я йду мити руки… – сказав чоловік і закрив за собою двері у ванну.

Зоя не розуміла, що відбувається.

А Ігор був зовсім розгублений. Дві години тому він дізнався про вагітність своєї коханки.

Вона теж йому показала йому дві смужки… Прямо на роботі.

Він ішов додому з рішучим наміром поговорити з дружиною про розлучення.

А тут…

-Що ж тепер робити? – похмуро думав Ігор.

– І як це так? Пощастило, так пощастило. То ні одного, а тут одразу двоє. Оце так…

-Ти чому такий задумливий? Щось трапилося? – схвильовано запитала чоловіка Зоя, коли той вийшов з ванної.

-Ні, нічого. Все добре. Просто все це так несподівано. Я навіть не готовий, чи що, – бурмотів Ігор.

-Ми ж так довго чекали. Як це ти не готовий? – здивувалася дружина.

-Я просто зараз не знаю, що сказати. Вибач.

Ігор не знав, що й робити. Оксана вже давно просить, щоб він розлучився, а тепер ще й її положення.

І положення дружини. А його самого й так усе влаштовувало. На роботі – Оксана, вдома – дружина. Дітей немає. Все добре. І в одну мить все змінилося.

Після вечері Ігор, як завжди, ліг полежати на дивані.

-А ми коли батькам повідомимо? – запитала у нього Зоя.

-Ну, трохи почекаємо і повідомимо, – байдуже відповів Ігор. – Може ще й нічого немає…

-Як це немає?! – Зоя аж підскочила. – Ти що?! Я ж навіть на прийом сходила. Усе підтвердилося!

-Та ти все може не так зрозуміла…

-Ігоре, ти сьогодні якось дивно поводишся.

-Я просто розгубився, – махнув рукою чоловік, мовляв іди, хочу побути на самоті.

Він і справді розгубився. Що йому завтра сказати Оксані? Що він залишається із дружиною? Чи навпаки. Кого обрати? Ох…

Ніч була неспокійна. Заснув Ігор на дивані і Зоя накрила його пледом.

‐Ти всю ніч щось вигукував уві сні, що сталося? – запитала Зоя зранку.

-Сон поганий наснився. Я на роботі кави поп’ю, мені вже пора бігти, – раптом заметушився Ігор.

Зоя провела чоловіка, зачинила двері і задумлива сіла у крісло…

Оксана з самого ранку прийшла до Ігоря в кабінет. Її цікавило тільки одне питання – розлучення Ігоря з дружиною.

‐Ти сказав? – почала вона з порога. – Ні? А що ж ти тягнеш, щоб уже всі побачили, чи що. Я вже й мамі сказала. А ти не можеш просте питання вирішити!

-Дружина теж чекає дитину… – похмуро відповів Ігор.

Оксана на секунду застигла.

-Ну і що?! Нехай робить, що хоче, – нарешті сказала вона. – А мені не можна нічого робити. Мені так сказали. Зрозумів!

-Зрозумів!

-Ось і дій, інакше я сама все вирішу! – сказала Оксана і вийшла з кабінету.

Оксана, вже знаючи нерішучість Ігоря, вирішила діяти сама. Відпросилася з роботи, а сама пішла до Зої прямо на її роботу.

Вона швидко знайшла суперницю. Зоя в кабінеті сиділа не одна, але Оксану це не зупинило, вона навіть подумала, що так буде краще.

-У мене з вашим чоловіком буде дитина, – просто сказала вона з порога.

-Ви, мабуть, помилилися, – здивовано відповіла Зоя.

-Ні. У мене скоро буде дитина від Ігоря. Він сам не наважується на розлучення, так що постарайтеся подати на розлучення і звільнити квартиру. Та й друга дитина нам не потрібна.

Оксана вийшла з гордо піднятою головою.

-Зоя, що з тобою, – коліжанка Марина підбігла до Зої…

Приїхала швидка…

-Все у вас добре. У вашому положенні це нормально. Не хвилюйтеся, треба бути акуратнішою, матусю, – сказав Зої лікар.

-Зоя, ти чекаєш дитину? Оце так радість. А ця? Хто така? Це правда? – запитувала її Марина.

-Я не знаю… – байдуже відповідала Зоя.

-Ти тільки не хвилюйся. Зараз ми твого чоловіка викличемо. Хай усе розповідає, – говорила подруга.

-Може не треба?

-Треба. Не переживай, я з тобою! – рішуче сказала Марина.

Ігор приїхав швидко.

-Що трапилося? – запитав він з порога.

-Хто вона? – запитала Зоя.

-Давай поговоримо вдома, – сказав Ігор.

-Ні. Тут і зараз. Усі бачили і чули, що вона мені казала.

-Вона чекає дитину. Це Оксана, моя секретарка… – сказав Ігор опустивши голову.

-Я подаю на розлучення, – рішуче сказала Зоя. – А на дитинка житиме зі мною.

-Зоя…

-Іди!

Після того, як чоловік пішов в запала тиша.

-Все добре. Я з тобою, – сказала нарешті Марина. – Ти не хвилюйся, ми всім колективом допоможемо. А що там ця говорила про те щоб звільнити квартиру? Адже квартира ніби твоя, або я щось плутаю?

-Моя. А вона щось казала? Я просто не зрозуміла, – відповіла Зоя.

-Вона казала, щоб ти виїхала з квартири.

-Так? А раптом вона до мене прийде додому? Тут ти допомогла, а там…

-А я сьогодні до тебе піду, – сказала Марина.

-Спасибі, а то я сама переживаю… – сказала Зоя.

-От і чудово. Відзначимо твою вагітність. Ти який тортик любиш?

-Тепер уже й не знаю…

З роботи Зоя поверталася не одна. Її тепер супроводжували Марина і ще одна подруга – Ніна. Вони були молодші за Зою на п’ять років, але дружили вже давно, та й працювали разом.

Першого вечора Ігор не з’явився. Потім Зоя помітила відсутність його речей. Натомість, на другий день, коли Зоя з подругами повернулися з роботи, прийшла Оксана.

-Ну що там щодо квартири? Збирай речі. Нам вона потрібніша, у нас дитина буде, а в тебе батьки є, до них і з’їжджай.

-Це моя квартира, – сказала Зоя.

-Як це твоя? Ігор казав, що це його. Ти мені брешеш.

-Моя. Повністю моя. Навіть сотої частки Ігоря тут немає…

Марина з Ніною виставили розгублену Оксану, за двері.

-Все. Вона більше не прийде. Але треба поміняти замки, так, про всяк випадок, – сказала Марина.

Замки поміняли. Але дівчата, іноді, по черзі залишалися у Зої. І не даремно!

Якось Оксана знову з’явилася і почала кричати ще з порога:

-Де він? Він пішов до тебе?

-Ні, він мені не потрібний. І це не мої проблеми, – просто сказала Зоя.

-Ти мені брешеш.

-Навіщо ж мені брехати? – спокійно сказала Зоя.

Оксана вискочила з квартири зі сльозами очах…

А Ігор просто поїхав. Поїхав від усіх. Від жінок і проблем. Можливо, він і хотів би повернутися до Зої, але вона його не прийняла б. Він це знав…

Оксана його просто дістала, їй потрібне було все: квартира, гроші, увага. А від неї – сварки, сльози, примхи, вимоги.

Вирішив все просто – звільнився і поїхав в інше місто.

У Зої народилася дівчинка Іринка. Вона її вирішила так назвати, тому що ім’я співзвучне з іменами її подруг – Ніна, Марина…

Ніна і Марина часто відвідували маленьку Іринку і всі разом із нею гуляли. Подруги. Хороші подруги…

В Оксани теж народилася дівчинка, але вона одразу від неї відмовилася…

Ось так, несподівано, доля за один день змінила життя стількох людей…