Наталя вже кілька годин одна сумувала на самоті, а потім все ж трішки заспокоїлася і стала порядкуватися у своїх думках.

– Як так вийшло, чому так могло статися?, – сумно мовила вона в порожнечу, адже знала, що ніхто не почує її. – Адже я, скільки пам’ятаю, все своє життя намагалася робити все для них, все, що могла. Все найкраще їм віддавала. Весь час були ми однією великою родиною колись, навіть однією щасливою сім’єю. А зараз, що відбулося між ними зараз?

Саме в цю мить у літньої жінки очі знову стали трохи вологими.

Ще колись давно, 30 років тому юна Наталя познайомилася в інституті з Андрієм. Щирі почуття виникли між ними, чисті, як джерельна вода. Одружилися згодом вони, народили трьох діточок, все було як у всіх, жили вони добре, що там сказати. Здавалося, що щасливого подружжя такого годі було й знайти.

Наталя намагалася багато уваги приділяти своїм дітям, всіх намагалася взути-одягнути, так смачно нагодувати, вона дуже любила своїх дітей, душі в них не чула, як кожна любляча мати.

Діти Наталі і Андрія швидко росли, всі троє дуже добре закінчили навчання у школі, потім молодший син вивчився на електрика в коледжі, а старші донечки до цього часу вже й закінчили університет. Все добре було у них, годі й мріяти про більше.

Несподівано її коханого, доброго та хорошого чоловіка Андрія, на якого у неї була вся віра і сподівання, не стало, і залишилася Наталя в 50 років одна. «Ну як одна?», – думала тоді вона. – «Є ж діти у мене, значить є й сім’я».

Час спливав, як хвилі в морі, роки минали швидко. Уже зовсім дорослі діти Наталі тим часом почали жити своїм власним життям, але все в тій же квартирі зі своєю матір’ю. Вона й раділа, що не сама, хоча місця було мало, але головне, що вони разом – сім’я.

Поступово з’явилися онуки, квартира стала нагадувати велику комуналку. Але саму Наталю це швидше тішило, ніж засмучувало. Адже всі разом живуть.

Хоч і тісно, зате найрідніші люди поряд і це головне. Діти ж почали раптом висловлювати свої претензії до матері без приводу. То дочка старша на кухні хоче бути головною господинею, то син просить її посидіти в кімнаті, поки до нього друзі до нього в гості прийдуть. Соромиться, бачте, своєї матері рідної.

Поступово усі дрібні суперечки перейшли, на жаль, в великі непорозуміння між їх сім’єю. «Ну ми ж одна велика сім’я», – застерігала дітей щодня Наталя. «Занадто велика сім’я», – якось сердито мовила старша дочка, не дуже добре, подивившись на матір. – «Тісно нам тут всім, можливо ти на дачу вже сама переїдеш?

Там будинок досить таки теплий, цегляний, там і зимувати тобі можна і жити спокійно, і нам тут спокійніше буде. Будеш там в тиші і спокої доживати свого віку. Я вважаю, що це нормальне життя на старості років».

Як не просто таке рішення далося, та довелося Наталі поступитися своїм дітям, бо вони все частіше стали просити її про це, і переїхати жити вона сама на стареньку дачу. Будиночок, звичайно, був не дуже холодний, якщо розпалити у грубці.

Але ось до найближчого продуктового магазину було близько двох кілометрів. Та й в сусідніх будинках взимку ніхто не жив, тільки на літо приїжджали, не життя, а існування якесь просто, важко бути там людині одній. Було одній там жити сумно. Врятувала Наталю від самотності племінниця її рідна Світланка, яка, дізнавшись про важке становище своєї рідної тітки, забрала її до себе додому, щоб вона на дачі не жила.

У тісній однокімнатній квартирі Світлани знайшлося місце для другого ліжка, а на маленькій кухні жінки часто сиділи і пили чай, багато розмовляли вечорами про важке життя. Діти Наталі, почувши про її переїзд до Світлани, навіть зраділи тому, що все так сталося.

Але якось згодом прийшли всі разом просити у матері грошей, адже знали, що вона вже пів року отримує пенсію, звикли забирати у неї частину, бо вона ж на собі завжди економить, зайвого не купить собі. За квартплату заплатити за їх велику трійку, так онукам на гостинці, кошти зараз дуже потрібні їм

Грошей, втім, вони так і не отримали. Замість цього Світлана, коли почула причину їх приїзду до матері, сказала, що тітки більше в образу не дасть. А, якщо будуть так себе вести, то й квартиру мама забере собі по праву, адже вона її, а діти невдячні нічого не цінують.

Тепер діти щодня телефонують Наталі, адже квартира трикімнатна, в якій вони живуть, лише матері належить і вони бояться, що та її Світлані відпише, просять щодня Наталю, щоб вона її ще зараз оформила на них, щоб все добре було і вони не хвилювалися.

Та Наталя не знає, що їй робити. Як тут правильно вчинити? Чи варто взагалі щось на дітей переписувати? Але й забрати в дітей і віддати Світлани вона теж не знає чи вірно це буде. От яке рішення жінці прийняти зараз, щоб не шкодувати потім?

Джерело