Чи я того дня не з тієї ноги встала, чи що – але все раптом полетіло шкереберть.

Почалося все з того, що на кухні я наступила своїм пухнастим капцем в калюжу воду, яка за ніч натекла з нашого холодильника.

– Що це? Невже зламався?

– Треба майстра терміново викликати. Поки всі продукти не зіпсувалися, – сказав чоловік.

Поки Дмитро домовлявся про ремонт холодильника, я намагалася врятувати його вміст.

Добре, що ми не встигли вчора поїхати на закупи – що б тоді було, не уявляю.

Швиденько нагодувала дітей сиром та йогуртом – молочка найшвидше псується.

Шматок м’яса закинула в термосумку – сподіваюся, до вечора йому нічого не станеться.

В морозилці знайшла пакет вареників і заморожені овочі – ось це і приготую. Дякувати Богу, на вулиці холодно, тому наша майбутня вечеря відправилася на балкон.

Дмитро забрав дітей і поїхав на роботу.

До приходу майстра я якраз встигла все прибрати. Старший чоловік уважно оглянув мій холодильник, важко зітхнув і сказав:

– Доведеться вам до завтра потерпіти…

– Чому? Що сталося?

– Та деталька одна полетіла. Замовляти треба. Сьогодні ніяк не вийде.

– Добре, хіба у мене є інший вихід?

– То ще вам пощастило, що ви продуктами його не завантажили по повній.

Я минулого тижня їздив до жінки, яка накупила всього по акції, а сама на кілька днів до друзів в інше місто поїхала. В той же вечір в її будинку вимикали світло. Воно то потім включилося, а от холодильник ні.

– Ооой, уявляю собі, що потім було.

Відпровадила майстра і вирішила забрати дітей з садочку трохи швидше, ніж зазвичай.

І так довелося брати вихідний.

Прогулянка з дітьми зробила цей день набагато кращим. Я купила їм солодку вату, ми посиділи в парку і попленталися до хати.

Під під’їздом на лавці сиділа моя подруга – Надійка. Відколи ми переїхали з Дмитром в нову квартиру, сусідка часто навідувалася до мене в гості. Так і здружилися.

– О, Даринко, ти чого так рано з дітьми?

– Та холодильник зламався з самого ранку. Довелося майстра викликати.

– Зремонтували?

– Та де ж там. Доведеться до завтра чекати.

– О на маєш!

А я хотіла забігти до тебе на чай.

Побалакати.

– Та ходи, якщо не злякаєшся безладу на кухні.

За розмовою з Надею я швидко зварила дітям вареники, нагодувала їх. Решту – склала в контейнер і загорнула фольгою.

– Ти що робиш?

Куди вареники сховала?

– Та як? Це ж для Дмитра. Покладу біля плити, щоб теплі були.

– А мене не збираєшся годувати?

– А повинна?

– Ото ти гостинна, Дарино! Слів нема.

Я прийшла до тебе, розважаю тебе тут увесь вечір, а ти мені магазинних вареників пошкодувала?!

– Надійко, та що ти таке кажеш? Я ж сама навіть їх не їм – Дмитрові лишила, дітям.

– Та що їх лишати? Хіба не можна за ще однією пачкою в магазин збігати?

– Ти пропонуєш мені лишити дітей самих і бігти серед ночі по вареники, бо тобі так захотілося?

Подруга вскочила з крісла, розвернулася і попрямувала до виходу. На останок кинула фразу:

– Нашій дружбі кінець!

Я усім розповім, що ти за людина! Не сумнівайся!

Вона гримнула дверима так, що мало штукатурка не посипалася. Я стояла і не могла зрозуміти, що взагалі відбулося…

Добре, що Дмитро вчасно повернувся з роботи. Про все розповіла йому.

– Колись це мало статися, – холодно сказав він, наминаючи вареники, які посварили мене з сусідкою.

– Ти про що?

– Про те, що тобі нарешті відкрилися очі на те, якою корисливою і скупою є твоя “подружка”. 

– Та як ти таке можеш казати?

– Як-як? Вона тільки й заглядала тобі в руки, щоб ти їй щось дала, а сама навіть нещасної шоколадки ні разу в гостину не принесла.

Як би я Надю не захищала, але розуміла, що чоловік має рацію.

З того часу минув вже тиждень. Жінка в мій бік навіть не дивиться. Та то ще квіточки.

Вона пустила по всьому району про мене такі плітки, що я досі за голову беруся, як дізнаюся про якісь з них. 

Добре, що більшість людей їй не повірила. Багатьом відома звичка Наді їсти з чужої кишені.

На вареники спочатку навіть дивитися не могла, а зараз вже все забулося… Завтра піду по нову пачку.

Чи підтримуєте Ви Дарину? 

КІНЕЦЬ.