З’явилась в нашому  жіночому колективі нова співробітниця. Не великий майстер, але й не безрука, коротше звичайна середньостатистична молода жінка.

Ледь переступивши поріг Ларочка ( ім’я змінене з етичних міркувань) манірно розтягуючи слова, високоінтелігентно жестикулючи, і використовуючи лише високопарні вирази, розповідала як вона з «масюньою» готуються до весілля.

Нас темних і неотесаних просвітили де найкращі ресторани, які страви і в яких тарілках потрібно подавати, як і якими квітами потрібно прикрашати зал, коротше через тиждень спілкуватись з нею не міг уже ніхто.

Каву пили крадькома невеликими групами і розбігались одразу як наша «молода» з’являлась на горизонті. Є такий тип людей, що завжди і всюди говорять лише про себе коханих, і навіть якщо їх «шлють» то повернувшись вони захоплено розповідають як ішли кого зустріли і що відчували . Ледь дочекалися ми того весілля аби хоч кілька днів мали наші вуха спочинок.

Повернулась наша Ларочка мовчазною і ніби аж постарівшою. З темними колами під очима і посірілим обличчям вона дивилась довкола згаслим поглядом повним невимовного розпачу. Нашу неприязнь як вітром здуло. Усіляко в житті буває, в душу їй ніхто не ліз, але здогади в нас були найстрашніші.

«Прорвало» Ларусю на третій день. Куди й ділись манери високосвітської дами— матюгала і кляла всіх хто мав необережність бути гостем на її святі.

Молодята були далеко не з заможних сімей, а весілля хотіли грандіозного. Понапозичались по родичам знайомим, ще й кредит в банку взяли чималий. «Лиш на сукню десятка тисяч пішла» — зле шипіла горе наречена. Івент агенство флорист лімузин модна виїздна церимонія розкішний стіл на сто персон, все по вищому розряду.  Єдиний мінус— «бідні» гості.

—Уявляєте в деяких конвертах  лиш по 1000 гривень. Ото злидота невдячна, прийшли до дорогого ресторану цілий день пили гуляли за тисячу. Лиш в двох конвертах нормальна сумма в доларах, а то не більше тисячі.

Тобто залишились наші молодята після весілля в величезних боргах, а винними зробили гостей. Ті мали не лише свою їжу, а й усі кредитовані забаганки нареченої оплатити.

Та найбільше вразила мене реакція моїх співробітниць— у кожного знайшлась історія про скупого гостя, який  подарував або не те що хотіли господарі або не стільки скільки хотіли.

Чи то минули ті часи коли на гостину запрошували, аби розділити з людьми свою радість? Невже запрошені перетворились на джерело такого собі «підзаробітку» і оцінюють тебе вже не вчинками а подарунками?

А поки не розберусь, посиджу краще вдома аби не стати героїнею от таких пересудів

Джерело