Щойно виповнилося Лізі сорок п’ять років і у неї в житті настала чорна смуга. Причому вона тривала вже третій рік. Якось все не так у неї виходило, що-небудь задумає, обов’язково виходить все навпаки.

Вона вже задумалася, чи не наврочили їй? Але вона в це не вірила, це подруга їй підказала, але Ліза була проти:

-Не сміши, Алло! Ну хто мене може наврочити, ніколи я в це не вірила і не повірю.

Чорна смуга Лізи почалася з розлучення, чоловік приїхав із роботи пізно ввечері й заявив:

-Ми з тобою розлучаємося, завтра їдемо подавати заяву.

Ліза стояла і не розуміла, що відбувається, вона ніколи не помічала за чоловіком нічого дивного і безмежно йому вірила.

Навіть якщо й приїжджав він пізно, у нього завжди були переконливі причини.

З друзями їде на рибалку, чи сидить у ресторані, вирішує там важливі справи з бізнес-партнерами.

А ще він займається спортом, він і виглядає спортивно, енергійно у сорок дев’ять років.

-Я не зрозуміла тебе. Як це розлучаємося? – запитала дружина.

-Лізо, ти що справді така наївна, і не помічаєш, що між нами давно вже немає взагалі нічого, живемо, як сусіди. Я бачу тебе це влаштовує, ти навіть ніколи не думаєш, що я можу дивитися на інших жінок.

-Ні, я справді не замислювалася. Я вважаю, що чоловік і дружина мають бути вірними один одному. Ми ж обіцяли це, коли одружилися.

-Ох, яка ж ти наївна! Коротше завтра подаємо на розлучення.

-Тобі потрібне розлучення, подавай, а я не поїду, роби, що хочеш, – Ліза зі сльозами пішла у спальню.

Розлучилися… Чоловік пішов до іншої жінки, а Ліза жила одна у великій квартирі. Чоловік залишив їй квартиру, у них таки дочка, хоч недавно і вийшла заміж.

Коли пішов чоловік, для Лізи настала чорна смуга. Потім вона заслабла. Одужала… На роботі колеги ставилися до її розлучення по-різному, хтось шкодував її, а хтось тішився, хай тепер поживе сама, як ми.

Ліза була жінка «не від цього світу», так зазвичай кажуть, коли бачать нестандартне мислення, доброту, наївність. Вона всім хотіла допомогти, не могла пройти повз кішку, чи собаку, підгодовувала. Ліза мала смак, одягалася завжди в класику, і в одязі переважали пастельні тони.

Чоловіки звертали на неї увагу, а на роботі колеги-чоловіки просто не давали проходу. Ліза тактовно віджартовувалась, а самотні жінки обурювалися – чому їй така увага?

Матері Лізи майже сімдесят років. Ганна Андріївна виглядає добре, на пенсії веде активне життя, займається танцями, ходить у басейн. Там у басейні познайомилася вона з Аркадієм, який завжди зустрічав і проводжав її захопленим поглядом. А згодом Аркадій став невід’ємною частиною Ганни Андріївни, вона теж закохалася і вони почали жити в неї.

Лізі Аркадій не сподобався одразу, як вона побачила його погляд на її ногах. Щось погане було в ньому, але, якщо матері він подобається, Ліза не заважатиме.

Подруг близьких у Лізи не було, колеги та й годі. Жила нудно, робота, будинок, книги, у соцмережах майже не сиділа, дуже рідко.

Цього року весна видалася ранньою, сніг розтанув швидко, світило сонце, незважаючи на кінець лютого.

У Лізи підійшла відпустка і вона вирішила поїхати в Єгипет.

У турфірмі придбала квиток на перші числа березня.

У черзі за нею сидів Ігор, він спостерігав за Лізою, чимось вона його одразу зачепила, щойно став за нею в чергу.

Народу не багато, тільки чотири людини. Він побачив, що Ліза купила путівку в Єгипет, і теж таку саму, не спеціально, він просто вирішив полетіти до моря, розвіятися, у нього складнощі в житті, надто багато на нього навалилося останнім часом, півроку, як не стало його дружини, а потім матері.

У літаку їхні місця виявилися поруч! Ігор поступився місцем біля вікна Лізі, вона подякувала. Поступово почалася розмова, першою заговорив Ігор:

-Мене звуть Ігор, а вас?

-Ліза, – відповіла вона, уважно подивившись на Ігоря.

У нього були сірі і добрі очі, русяве волосся, сумне обличчя.

Їй раптом захотілося відкритися, розповісти цьому чоловікові з гарними очима про її сірі будні. Про те, що її нічого не тішить у житті, одна радість, що у доньки все добре.

Непомітно для неї вона почала розповідати, як пішов батько від матері майже п’ятнадцять років тому. Що у Ганни Андріївни важкий характер. А Ліза перейняла батьківський характер, поступливий і добрий. Але навіть батько не зміг витримати наполегливості матері, і пішов, не сказавши їй жодного слова.

Ліза з матір’ю віддалилася, їй прикро було за батька. А зараз у житті матері з’явився неприємний Аркадій зі своїми масляними оченятами, який, схоже, став для матері сенсом життя.

Ігор уважно слухав Лізу, у нього теж не все гладко у житті. Але він підтримував її, розумів, вона це відчувала.

Розповіла, як пішов від неї чоловік, якому вона безмежно довіряла, і ніколи не думала, що він здатний на зраду. Посварився з дочкою, і тепер вони не спілкуються, а Ліза переживає, таки він же ж батько.

Хотілося ще розповісти про швидкоплинний роман з Вадимом. Пару разів запросив він її ще в кафе, підвозив додому, просився на чай, але Лізу щось зупиняло. Так і закінчився цей роман нічим, він повідомив Лізі, що їде в інше місто. Вона була рада. Але вирішила, що Ігорю не обов’язково про це знати.

Ігор теж розповів їй про своє життя, як батька його не стало, мама більше не виходила заміж, говорила:

-Такого чоловіка, як наш тато, я більше не знайду, а на менше не погоджуюся.

-Та й мені важко уявити, що вона могла привести когось у наш будинок. Так і жила одна до останнього дня, – ділився Ігор.

Розповів про дружину, яка слаба була довго, згасала з кожним днем, Ігор дбав, доглядав, але вона пішла пів року тому. А зараз він летить у Єгипет, відпочити, перезавантажитись, подумати про своє майбутнє життя.

З аеропорту вони роз’їхалися в різні боки, але обмінялися телефонами, і вже наступного дня Ігор подзвонив:

-Ліза, я запрошую вас погуляти біля моря, одному мені нудно, я це зрозумів сьогодні вранці, одразу, як прокинувся. Не відмовляйтеся, прошу вас, поодинці нудно, треба триматися разом. Я так гадаю, а ви? Куди кажете, під’їхати?

Вони ходили берегом моря.

Ліза була не проти – і правда буде краще і веселіше вдвох.

Вона запропонувала зустрітись біля кафе. Ігор підійшов швидко, виявляється він оселився неподалік.

-Привіт, Лізо! Дивись, я прийшов із камерою, у нас буде фотосесія, ти будеш моделлю, хочеш?

Ліза засміялася і сказала:

-Ігоре, ну яка з мене модель?

-Ну, не скажи, ти дуже фотогенічна!

Вони бродили берегом моря, Ігор знімав на камеру Лізу, потім вона його. Не помітили, як настав вечір, зайшли в кафе, повечеряли і розійшлися по своїх готелях.

Увечері Ліза задумалася, сидячи на балконі, замотавшись у плед:

-Чому я Ігореві одразу відкрила своє потаємне, я відчула в ньому споріднену душу. А раптом обдурю? А раптом знову розчарування?

Ігор теж переживав цей день наново, дивився фотозйомку і милувався Лізою.

Він зрозумів, що перед ним жінка з тонкою душею, і йому треба її не поранити, і не відштовхнути від себе. Він боявся наполегливості, хоча його просто розривало від почуття, знову побачити Лізу. Наступного дня він остаточно зрозумів, що без Лізи йому не жити, вона вдихнула в нього свіжий струмінь життя, все навколо співає навіть його душа.

Після обіду вони знову вийшли до моря, стояв сонячний, чудовий день, сонце відблиски грало на хвилях, чайки носилися над морем, теплий вітер грався з волоссям Лізи.

Лізі подобалися їхні прогулянки, а особливо подобалося, що Ігор поводився тактовно, не нав’язувався, вона з кожним днем ​​розуміла все більше, що вони створені один для одного.

Поверталися Ігор із Лізою закоханою парою. Ігор зробив їй пропозицію, а Ліза не відмовилася, у неї останнім часом почалася суцільна, біла смуга, радісна та щаслива.

Коли випадково Ліза зіштовхнулася зі своїм колишнім чоловіком у торговому центрі, він її не впізнав. Як світилися і горіли її очі, як вона стала гарнішою, стала ще красивішою і повітрянішою. Він перевів очі на супутника поряд із колишньою дружиною, і все зрозумів – Ліза щаслива. Жінці з чоловіком має бути добре та тепло, він знає це.

Жаль, що в нього не так, у нього все просто, дав молодій дружині грошей – все добре. Закінчилися гроші, все погано, без них яка може бути любов до немолодого чоловіка?…